Поріняно-суху пробу для збереження пересипають у склянку з широкою шийкою з притертим корком.

Для визначення ступення забрудненості використовують такі характеристики:

1) коефіцієнт концентрації забруднення ґрунту:

kc=G/Gcp або kc=G/GГДК

де G – загальний вміст забруднюючих речовин;

Gcp – середній фоновий вміст забруднюючих речовин;

GГДК – гранично допустима кількість забруднюючих речовин.

2) інтегральний показник поелементного забруднення ґрунту:

kc=еG/Gф

де G – сума контрольованих забруднюючих речовин;

Gф - сума фонового вмісту забруднюючих речовин.

3) коефіцієнт зворотної реакції ґрунтів на динаміку забруднення:

kр=(А – Аф)/Аф

де А, Аф – параметри, які контролюються в забрудненій і фоновій пробах.

Старанно вимитий бюкс висушують і зважують на аналітичних терезах. Із загального зразка розтеленого на папері ґрунту відбирають невелику кількість ґрунту, висипають у бюкс з таким розрахунком, щоб усього зразка було близько 2г, і зважують на аналітичних терезах. Бюкс ставлять у сушильну шафу і сушать протягом двох годин при температурі 100-1050, далі переносять в ексикатор, охолоджують і зважують. Після зважування знову ставлять у сушильну шафу і сушать протягом 30-40 хвилин, знову охолоджують і зважують. Так повторюють доти, поки різниця між двома останніми зважуваннями дорівнюватиме не більше як – 0,0002г.

Процентний вміст вологи обчислюється за формулою:

%Н2О=Б-В/В-А О 100,

де: А – вага порожнього бюкса;

Б – вага бюкса з ґрунтом до висушування;

В – вага бюкса з ґрунтом після висушування.

Приготування водної витяжки з ґрунту та її аналіз є одним з основних прийомів хімічного дослідження ґрунтів. Аналізуючи водну витяжку можна визначити кількісний вміст водорозчинних солей та органічних речовин у ґрунті, встановити, якими солями він засоляний, а це дасть можливість визначити придатність даного ґрунту для господарювання, а також намітити шляхи до його поліпшення.

Для приготування водної витяжки на техніко-хімічних терезах зважують 100г повітряно-сухої проби ґрунту і за допомогою лійки для пересипання сипких речовин переносять грунт у склянку зі широкою шийкою місткістю 750-1000 мл. У цю склянку наливають точно 500 мл прокип’яченої і охолодженої дистильованої води, позбавленої вуглекислого газу. Склянку закривають корком і добре взбовтують протягом 5 хв (якщо грунт сильно засолений, збовтують на протязі 2 год і залишають у статичному положенні на 24 год). За цей час водорозчинні солі та органічні речовини переходять у розчин або утворюють суспензію.

Утворений розчин фільтрують крізь складчастий фільтр у суху колбу місткістю 500-750 мл. Фільтрують обережно, переливаючи розчин на фільтр по скляній палиці. Фільтрують доти, поки фільтрат буде цілком прозорий. Профільтрувавши весь розчин, отримують водну витяжку, яку й досліджують. З водної витяжки визначають:

§ кислотність;

§ сухий залишок;

§ вміст мінерального залишку;

§ різні форми лужності;

§ вміст Са і т. д.

У заздалегіть просушену і зважену на аналітичних терезах фарфорову чашечку піпеткою наливають 20-25 мл водної витяжки і випаровують на водяній бані. У міру випаровування піпеткою доливають водної витяжки стільки, щоб усього було випарувано точно 100 мл.

Після закінчення вапаровування чашечку зовні витирають фільтрувальним папером і в сушильній шафі сушать при температурі 100-1050С 3-4 години, потім охолоджують в ексикаторі і зважують на аналітичних терезах.

Вміст сухого залишку обчислюють у процентах до повітряно-сухого ґрунту за формулою:

Х=БН50Н100%/А(100 – В),

Де А – об’єм витяжки, який взятий для випаровування (у мл);

Б – вага повітряно-сухого ґрунту (у грамах);

В – вологість ґрунту (у %);

Сухий залишок містить як мінеральні, так і органічні речовини.

Якщо сухий залишок прожарити, то органічні речовини згорять, а мінеральні залишаться. На цьому і ґрунтується визначення мінерального залишку.

Фарфорову чашечку після визначення сухого залишку ставлять у кільце штативу і обережно нагрівають на полум’ї газового чи спиртового пальника; через деякий час нагрівання посилюють. Далі чашечку переносять у муфельну піч і прожарюють протягом 30-40 хв. При температурі 500-5500С, тобто, при червоному (не білому) прожарюванні.

Після прожарювання чашечку охолоджують в ексикаторі і зважують на аналітичних терезах. Після цього знову прожарюють 15-20 хвилин, охолоджують і зважують. Так повторюють доти, поки результат останнього зважування відрізнятиметься від передостаннього не більше як на 0,0002 г, тобто добиваються сталої ваги.

Вміст мінерального залишку в % до ваги абсолютного сухого ґрунту обчислюють за формулою:

У=БН50Н100%/А(100 – В),

Де: А – об’єм витяжки, яку взято для випаровування (у мл);

Б – вага сухого залишку (у грамах);

В – вологість ґрунту (у %).

Знаючи процентний вміст сухого і мінерального залишку, легко знайти процентний вміст органічних речовин. Для цього від процентного вмісту сухого залишку віднімають процентний вміст мінеральних речовин і дістають процентний вміст органічних речовин до ваги абсолютного сухого ґрунту.

1) Ґрунт як субстрат існування рослин та об'єкт землеробства цікавив ще античних дослідників. У Арістотеля і Теофраста ґрунти поділені на чудові, добрі, родючі, прийнятні, виснажені, бідні і безплідні.

Наприкінці XVIII ст. і в першій половині XIX ст. у Західній Європі виникло дві концепції про ґрунт: аґроґеологічна й агрокультурхімічна.

Прихильники першого напряму розглядали ґрунт як крихку гірську породу, яка утворюється зі щільних гірських порід під впливом вивітрювання. Рослинам відводилась пасивна роль перехоплювачів елементів живлення, які вивільнилися під час вивітрювання. Агрокультурхімічний напрям пов'язаний з працями А.Теєра, Ю.Лібіха та ін., які розглядали ґрунт лише як джерело живлення. Теєром була висловлена гіпотеза, що рослини живляться органічними речовинами (так звана гумусова теорія). Лібіх розглядав ґрунт не як природне утворення, а лише як масу поза процесом її виникнення і розвитку.

Лише у 1883 р. В.В.Докучаєв вперше довів, що ґрунт — самостійне природне тіло, і його формування є