Забруднення звичайно буває поліелементним, і для його оцінки розраховують сумарний показник забруднення, що представляє собою аддитивну суму перевищень коефіцієнтів концентрацій над фоновим рівнем:

Zc =У Кс - (n - 1), де Кс — коефіцієнт концентрації елемента; n — число елементів з Кс> 1.

Хімічні елементи, які умовно названі важкими металами (свинець, цинк, мідь, кадмій, ванадій і ін.), не тільки самі є небезпечними для здоров'я людини, але і служать індикаторами присутності більш широкого спектра забруднюючих речовин (газів, органічних сполук). Величину сумарного показника забруднення ґрунтів використовують для оцінки рівня небезпеки забруднення території міста. Значення сумарного показника забруднення до 16 відповідають припустимому рівню небезпеки для здоров'я населення; від 16 до 32 — помірковано небезпечному; від 32 до 128 — небезпечному; більш 128 — надзвичайно небезпечному.

Геохімічне вивчення ґрунтів у місті на регулярній основі дозволяє одержати просторову структуру забруднення селитебних територій і виявити ділянки з найбільшим ризиком для здоров'я населення.

Негативний вплив на стан ґрунту в місті робить використання повареної й іншої солей для боротьби з ожеледдю в зимовий період і витоки високомінералізованих технологічних розчинів. Це призводить до зростання кількості фітотоксичних сполук у складі ґрунтів. Відомо, що хлориди натрію і кальцію руйнівно діють на ґрунтові колоїди і викликають при визначених концентраціях загибель рослин. У талій сніговій воді великого промислового міста може міститися хлору-іона в 150 разів більше, ніж у природній річковій воді.

Аналогічні наслідки може мати використання стічних вод з високим солевмістом для поливу зелених насаджень. Тому гранична величина мінералізації води, використовуваної для поливу, не повинна перевищувати 2—3 г/дм3, а концентрація бікарбонату натрію у воді — 2, 5 мг * экв/дм3.

Щоб уникнути засолення ґрунтів необхідно підтримувати оптимальне співвідношення катіонів у складі сольового комплексу. Критерієм є показник SAR, що розраховують по формулі Річардсона:

SAR=Na+/v(Ca2++Vg2+)/2

Гранично припустима величина SAR складає 10 при мінералізації вод до 1 г/дм3 і знижується до 4 при підвищенні мінералізації до 3 г/дм3.

За величиною зон та рівнем ураження ґрунтів забруднення поділяється на фонове, локальне, регіональне, глобальне.

Фоновим вважається такий вміст забруднюючих речовин в ґрунті, котрий відповідає або близький до його природного складу.

Локальним вважається забруднення ґрунту поблизу одного або сукупності декількох джерел забруднення.

Регіональним є таке забруднення ґрунту, котре виникає внаслідок переносу забруднюючих речовин на віддаль не більше 40 км від техногенних та більше 10 км від сільськогосподарських джерел забруднення.

Глобальним називається забруднення ґрунту, котре виникає внаслідок дального переносу забруднюючої речовини на віддаль більше 1000 км від будь-яких джерел забруднення.

За ступенем забруднення грунти поділяються на сильнозабрудненні, середньозабруднені, слабкозабруднені. У сильнозабруднених грунтах кількість забруднюючих речовин в декілька разів перевищує ГДК. Вони мають низьку біологічну продуктивність та істотні зміни фізико-хімічних, хімічних та біологічних характеристик. У середньозабруднених грунтах перевищення ГДК незначне, що не призводить до помітних змін його властивостей. У слабозабруднених грунтах вміст хімічних речовин не перевищує ГДК, але перевищує фон.

За ступенем стійкості до хімічних забруднень та характером зворотної реакції грунти поділяють на дуже стійкі, середньостійкі, малостійкі.

3.Поняття про біосферу.

До поняття "біосфера" (від грец. bios — життя + sphairo — сфера, куля) близько підійшов французький біолог Ж.Б.Ламарк (1802). Але сам термін "біосфера" вперше застосував австрійський геолог Е.Зюсс (1875). Він же виділив біосферу як окрему оболонку Землі, охоплену життям, яка включає частини атмосфери, гігросфери і літосфери. Живі істоти (рослини, тварини, мікроорганізми) існують на поверхні Землі, в її атмосфері, гідросфері та верхній частині літосфери, в цілому складаючи плівку життя (сферу)на нашій планеті. Верхня межа біосфери сягає 85 км над поверхнею Землі. На таких висотах ( у стратосфері) під час запусків геофізичних ракет у пробах повітря виявлено спори мікроорганізмів. Нижня межа біосфери сягає глибини літосфери, де температура становить 100 град. С (у молодих складчастих областях — це приблизно 1,5 — 2 км і на кристалічних щитах — 7.— 8 км).

Область існування живих організмів на Землі називають біосферою (сферою життя).

Загальні властивості біосфери

Bce живе в біосфері утворює живу речовину. Живі організми відіграють дуже важливу роль у геологічних процесах, які формують обличчя Землі. Хімічний склад сучасних атмосфери та гідросфери зумовлений життєдіяльністю організмів. Велике значення мають організми також для формування літосфери — більшість порід, і не лише осадових, а й таких, як граніти, так чи інакше пов'язані своїм походженням з біосферою.

Мінеральна інертна речовина переробляється життям, перетворюється на нову якість. Живі організми не лише пристосовуються до умов зовнішнього середовища, а й активно їх змінюють. Таким чином, жива та нежива речовини на Землі становлять гармонійне ціле.

Суть вчення В.І.Вернадського полягає в тому, що вища форма розвитку матерії на Землі — життя — усереднює інші планетарні процеси.

"Можна без перебільшення твердити, що хімічний стан зовнішньої кори нашої планети, біосфери, цілком перебуває під впливом життя, тобто визначається живими організмами. Незаперечно енергія, що надає біосфері її звичайного вигляду, має космічне походження. Її випромінює Сонце у формі променистої енергії. Але саме живі організми, тобто совокупність життя, перетворюють цю космічну променисту енергію у земну, хімічну і створюють нескінченну різноманітність нашого світу. Це живі організми, які своїм диханням,