Внаслідок промислової та житлової забудови, гірничодо-бувних робіт, будівництва автомобільних та залізничних шляхів втрачається щороку до 70 тис, км2 ріллі. У Радянському Союзі при будівництві гідроелектростанцій було втрачено 10 млн га найродючіших земель в долинах річок. Результатом зрошування земель в різних регіонах планети є те, що від 30 % до 80 % з них заболочені або засолені. Як результат - ще 2-3 тис. км2 втрачених для сільськогосподарського обробітку. І хоча ґрунти в природі не є абсолютно незмінними і в нормальних умовах можливе їх відтворення й навіть збільшення продуктивної сили, процес цей надзвичайно тривалий. Так для утворення шару чорнозему товщиною в 1 м у лісостеповій зоні України необхідно приблизно 7 тис. років. На сьогоднішній день на 35 % земель, що оброб-ляються, втрати ґрунту перевищують ґрунтоутворення.

Зведення лісів внаслідок людської діяльності різко скорочувало обіг вологи в природних системах, що сприяло збільшенню площі пустель. Зараз пустелі розширюються зі швидкістю близько 20 га за хвилину; практично такою ж є і швидкість скорочення лісових площ. За даними ООН, за останні 50 років на нашій планеті утворився величезний регіон постійної посухи, що дорівнює території Китаю та Індії, разом узятих (1,2 млрд га). Під постійною загрозою знаходиться існування майже 900 млн чоловік. Щороку пустелі поглинають придатні для сільськогосподарського використання території, що дорівнюють площі Швейцарії. Проблема опустелювання набуває все більшої гостроти, причому не лише для країн Африки, але й інших континентів. На африканському континенті зараз 2/3 корисної

площі перетворилось на посушливі чи найпосушливі зони, а в Північній Америці їх 1/3. 73 % земель в посушливих районах Африки вже непридатні для сільськогосподарського викорис-тання, в Північній Америці - 74 %. Процес перетворення лісових та лісостепових регіонів спочатку на степи, а згодом па напівпустелі та пустелі є прямим наслідком людських помилок в природокористуванні. Експерти одностайно стверджують: утворення пустель у досі небачених розмірах слід віднести до наслідків вкрай негативних економічних, політичних і со-ціальних місцевих та загальнорегіональних умов. Подібні процеси спостерігаються і в інших регіонах нашої планети.

Кожні 10 років людство втрачає близько 7 % верхнього шару ґрунту внаслідок вітрової та водної ерозії, викликаної нера-ціональними способами агропромислового виробництва. Все це призводить до величезних втрат у господарських системах багатьох країн - в кінці XX сторіччя недоотримувалось в середньому в рік сільськогосподарської продукції на суму більш ніж 26 млрд американських доларів. Якщо 1950 р. на кожного жителя планети припадало 0,24 га ріллі, то через 35 років - удвічі менше. Величезною проблемою є також падіння природної родючості ґрунтів (внаслідок зменшення вмісту гумусу) і збільшення використання хімічних добрив.

Україна володіє найбільшими в світі запасами чорнозему і це складає її дійсно національне багатство. Однак їх стан викликає тривогу. За свідченням колишнього міністра сіль-ського господарства України П.Гайдуцького, сільськогоспо-дарська освоєність земельного фонду досягла 70 %, чого не дозволяє собі жодна з розвинутих країн. Розораність сільгосп-угідь становить близько 80 %, що також є «рекордним» показником. Зокрема угіддя Степу розорані на 85 %, а Лісостепу - на 85,5 %. Дійшло до того, що деякі області не мають інших угідь крім ріллі. В той же час розораність сільгоспугідь у Франції становить 48 %, в Угорщині - 37 %, в Англії - 25 %, у США - 20 %. Внаслідок подібної надексплуатації в Україні з 33,3 млн га орних земель 10 млн еродовані, близько 17 млн га - дефляційно небезпечні, понад 10 млн мають підвищену кислотність.

Нераціональне використання земельного фонду України призводить до катастрофічної екологічної ситуації, різкого падіння родючості ґрунтів, їх руйнування. Найвразливішими виявилися саме чорноземи. За період з 1961 по 1991 рр. площі еродованих ґрунтів збільшилися на ЗО %, а їх питома вага у складі орних досягла 32 %.

Кардинальні зміни відбуваються внаслідок людської діяльності у біоті (біологічній оболонці Землі, сукупності всього живого). Людина, змінюючи своєю працею у власних інтересах природні ландшафти, перериває традиційні шляхи сезонних міграцій багатьох видів тварин, прирікаючи їх на вимирання; ведення сільськогосподарських робіт, особливо у великих господарствах, коли однією культурою засаджуються десятки, а то й сотні, тисячі гектарів ріллі, знищує екосистеми, що складались в результаті тривалої еволюції. За підрахунками вчених, у результаті людської діяльності в період з 1600 р. по 1950 р. кожні 10 років зникав в середньому один вид тварин. На кінець 80-х - початок 90-х років темпи зникання зросли до одного виду тварин на рік. Значно швидшими темпами відбувається збіднення рослинного різноманіття планети - в середині 70-х років XX ст. зникав один вид чи підвид рослин за день, а в середині 80-х - один за годину. За оцінками Всесвітнього фонду охорони дикої природи, за останні 20 років XX ст. повинно було зникнути близько 500 тис. видів та підвидів тварин та рослин. За даними колишнього віце-президента США А.Гора, види тварин та рослин зараз зникають у всьому світі в тисячу раз