Провідну роль в розробці правил та норм перевезення радіоактивних речовин відіграє Міжнародне агентство по атомній енергетиці. Вже в 1960 р. головні органи МАГАТЕ схвалили “Правила безпечного транспортування радіоактивних матеріалів”. З тих пір правила неодноразово переглядались з врахуванням досвіду, накопиченого в цій галузі урядами та міжнародними організаціями** См.: Regulationes for the Safe Zransport of Radioactive Materials. IAED Salety Vienna, 1977, 1983..

Правила представляють собою систему принципів і норм, скерованих на гармонізацію міжнародного та національного регулювання перевезень ядерних матеріалів з метою досягнення максимальної безпеки. За своєю юридичною природою вона є рекомендаціями і не є обов’язковими для держав. Їх виконання обов’язкове лише стосовно діяльності, здійснюваної самим агентством, чи у випадку укладення спеціальної угоди, між Агентством та країною, яка отримує технічну допомогу від МАГАТЕ чи через його посередництво. Не дивлячись на свій рекомендаційний характер, правила отримали практично загальне визнання як норми забезпечення безпеки перевезень радіоактивних матеріалів і знайшли відбиття в національному атомному законодавстві майже усіх держав, які беруть участь в атомній діяльності. Вони також були включені як складова частина в ряд важливих міжнародних угод, які регулюють перевезення небезпечних речовин та матеріалів. До прикладу, Міжнародні правила, які стосуються перевезень небезпечних грузів по залізниці (діють з 1967 р.) Європейська угода стосовно міжнародних перевезень небезпечних вантажів по автодорогах та ін.

Правила МАГАТЕ регулюють перевезення радіоактивних речовин незалежно від виду транспорту. Для морських перевезень, зокрема, особливе значення має Міжнародний кодекс морських перевезень небезпечних вантажів, підготовлений Міжнародною морською консультативною організацією та схвалений її асамблеєю в 1966 р. Глава VII регламентує загальні питання перевезень всіх видів небезпечних вантажів, включаючи радіоактивні (клас сім).

Правила перевезень радіоактивних матеріалів, які містяться в національних кодексах, повинні відповідати Правилам МАГАТЕ. Вони повинні регламентувати порядок зберігання таких матеріалів, маркування та нанесення ярликів небезпеки, оформлення транспортних документів та необхідних сертифікатів, а також стосуватися питань забруднення, упаковки, проти аварійних заходів і т.д. Повинні бути вказані заходи по попередженню іонізуючого випромінювання. Більшість держав, які навіть не трансформували Правила в національні норми, дотримується їх, що значно полегшує і спрощує міжнародні перевезення небезпечних вантажів.** См.: Правила морской перевозки опасных грузов (МОПОР), М., 1979.

За минулі роки не було повідомлення про якісь-небудь значні інциденти при перевезенні ядерних матеріалів. Тим не менше, неодноразово мали місце незначні інциденти. Так, у США з 1949 р. зареєстровано декілька сотень дрібних інцидентів при внутрішніх перевезеннях різними видами транспорту. В ряді випадків вони тягнули за собою радіоактивне забруднення навколишнього середовища. Основна причина цих інцидентів заключалась, як правило, в недбалості обслуговуючого персоналу.

Не виключені, проте, серйозні пригоди, на випадок чого в багатьох державах передбачене проведення спеціально “Програми радіологічної допомоги”. Метою програми є ліквідація чи зменшення радіоактивного забруднення середовища на випадок інциденту.

Процеси уніфікації правових норм країн-членів Ради Європи, якщо мати на увазі всі форми створення двома чи декількома Європейськими державами єдиного правового режиму в тій чи іншій сфері взаємостосунків (а саме до цього зводиться, кінець-кінцем, уніфікація правових норм), розвиваються вже не один рік, охоплюючи все нові і нові області правового регулювання. Етапними віхами на шляху розгортання та поглиблення процесів уніфікації правових норм є саме створення Ради Європи, яке поставило ці процеси, які до того мали в основному двосторонній характер, на багатосторонню основу, прийняття Комплексної програми економічної інтеграції, яка прямо сформулювала задачу зближення правових норм країн-членів Ради Європи та їхню уніфікацію національними законодавствами.

Ще в 1930 р. була підписана Міжнародна Конвенція про вантажну марку (модифікована в 1966 р.), яка отримала загальне визнання та застосування. В 1961 р. була прийнята Бернська Конвенція про міжнародні залізничні перевезення, в результаті чого було відкоректовано законодавство країн Західної Європи про перевезення вантажів залізницею в прямому міжнародному сполученні, хоча Ради Європи на той час в її сучасному вигляді ще не існувало.

В підтвердження цього міцно вкоріненою в міжнародно-правовій практиці принципу – допустимості в угодах певної групи країн лише таких відступів від більш загальних та загальноприйнятих конвенцій та угод, які не зачіпають інтересів третіх країн, - можна зіслатися на відповідні документи: “Правила безпечного перевезення відпрацьованого ядерного палива від атомних електростанцій”, підписані ФРН, Великобританією та Францією, а також проект Конвенції про відповідальність за збитки, спричинені радіаційною аварією при перевезенні відпрацьованого ядерного палива. Значна частина змісту “Правил присвячена чисто технічним запитанням, пов’язаним з підготовкою до перевезення самих збірок тепловиділяючих елементів (збірок твелів) з країн місцезнаходження атомної електростанції в країну місцезнаходження заводу регенерації, з технікою безпеки і т.д. Це до прикладу, нормативи розділу 2 “Правил”, які визначають технічні вимоги, що ставляться до перевезення відпрацьованого ядерного палива, обов’язкові для сторін, що беруть участь в транспортуванні, характеристики пакувальних комплексів, в яких збірки твелів – в залежності від їхнього стану після роботи в реакторі – підлягають перевезенню в країну місцезнаходження заводу регенерації; вимоги, аби збірки твелів перед відправкою на завод регенерації витримувались в басейнах витримки АЕС не менше ніж три роки. Такою