Виділяють також так звамі синузії як структурні частини фітоценозу. Синузія — це структурна частина фітогенозу, що охоплює ту чи іншу частину рослин угруповання й відрізняється за морфологічною організацією та функціонуванням. Автор поняття «синузія», Т.Гамс (1918, 1939), визнав їх як сукупність видів або особин, що висувають однакові вимоги щодо умов існування. Сучасні спеціалісти (П.Річардс, 1961) розглядають синузії як групу рослин близьких життєвих форм, екологічн9 однорідних і які відіграють однакову роль в угрупованні. Кожний чітко окреслений ярус виступає як окрема синузія.

Існують структурні одиниці біоценозів, які виділяються з урахуванням всього живо-го населення. Однією з таких структурних одиниць є консорція. Кожна консорція включає в себе продуценти, консументи та редуценти приділяється за спільністю просторового розміщення та трофічних зв'язків. Наприклад, «окреме старе дерево в лісі може розгля-датися як консорція, оскільки з ним зв'язані певні види трав, що ростуть під деревом, специфічне населення тварин, паразити та наш організми. Для кожної консорції ха-рактерна наявність центрального ядра звичайно одна чи декілька особин автотрофної рослини — та консортів, що крнцентрично розташовуються навколо цього ядра.

При біоценотичному підході як структурні одиниці біоценозу виділяють парцели, що відрізняються між собою рослинним та тваринним населенням. У межах кожної парцели утворюється своєрідний матеріально-енергетичний обмін.

У зооценозах спеціалісти нерідко виділяють деми як невеликі групи тварин одного виду, відносно ізольовані від інших організмів даного виду і які мають велику генетичну схожість.

Розглянуті вище внутрішньоценозні та внутрішньоекосистемні угруповання живих організмів показують, що все живе населення екосистеми зв'язане між собою тонким мереживом взаємовпливів. Ці взаємовпливи забезпечують цілісність всієї живої матерії екосистеми, цілісність кожного біоценозу. Як і в біосфері в цілому, так і кожній екосистемі можна побачити реалізацію загального принципу їх існування: єдність різноманітті. У філософському розумінні аналіз організації біоценозів дозволяє зробити висновок, що в живій матерії екосистем одночасно реалізується єдність дискретності (наявність внутрішньоценотичних утворень) і континуальність (функціональна цілісність біоценозу). Цілісність біосфери забезпечується взаємодією великих регіональних екосистем, а цілісність біоценозів екосистем — взаємодією організмів різних ценокомірок, ярусів, синузій, консорцій та інших структурних окремостей.

3. Крувообіг речовин у екосистемі.

Екосистема як основна функціональна одиниця в екології має вирізнятися на основі екологічних критеріїв: наявності в ній жи-вих організмів з різним типом живлення - продуцентів, консуме-нтів і редуцентів, а також існування в ній якщо й не замкненого, то принаймні вираженого біогеохімічного кругообігу речовин.

Для природних екосистем характерний певний та звичайно специфічний для екосистем даного виду потік енергії та круго-обіг речовин. Поряд із своєрідними типами взаємовідносин між організмами вони надають окремим екосистемам самобутності та цілісного характеру.

Міграція речовин у межах геосфер поділяється на повітряну, водну, біогенну, техногенну, механічну.

Залежно від агрегатного стану, хімічної природи сполук окремого хімічного еле-мента, їх розчинності, здатності накопичуватися в організмі, поглинатися ґрунтовим вбирним комплексом тощо переважає той чи інший тип міграції, тобто кожний гео-хімічний цикл має свої особливості.

Колообіг нітрогену. Нітроген у вигляді газоподібних сполук (N2, NH3, N2O, NO, N02) знаходиться в повітрі, в живих організмах переважно у вигляді білків, нуклеїно-вих кислот, ферментів; у грунті — у вигляді солей амонію, нітратів і нітритів; тут завдяки численним мікроорганізмам — азотфіксаторам, нітрифікаторам, денітрифікаторам відбуваються найрізноманітніші біохімічні процеси. В біосфері фіксація азоту з повітря відбувається переважно біологічним шляхом і лише незначна кількість (менш як 35 мг/м3) — у результаті процесів в атмосфері (електричні розряди та фото-хімічні процеси).

Нітроген вступає в колообіг виключно через кореневу систему у вигляді нітратів чи солей амонію або за допомогою симбіотичного зв'язку через бактерії, гриби, си-ньозелені водорості, здатні фіксувати атмосферний азот.

Існує і промислова фіксація азоту: одержання аміаку і подальше його викорис-тання для добування нітратної кислоти та її солей за реакціями:

Органічні сполуки, що містять нітроген, при розщепленні в організмі виділяють-ся у вигляді аміаку чи солей амонію в природне середовище. В природі поклади KNO3 (чилійської селітри) є лише в Чилі, де практично не буває дощів.

Колообіг карбону. В атмосфері міститься вуглекислий газ (об'ємна частка стано-вить 0,03%), оксид карбону (II), як малі компоненти — вуглеводні, зокрема метан, та інші органічні сполуки. Карбон — основний хімічний елемент живої речовини, оскіль-ки входить до складу білків, жирів, вуглеводів та інших речовин. При окисненні в процесі метаболізму органічних сполук утворюється оксид карбону (IV), що підтри-мує в крові сталу кислотність (карбонатна буферна система):

Сполуки карбону (у вигляді горючих корисних копалин і карбонатів, а також алотропних форм — алмазу і графіту) знаходяться в літосфері. У воді — карбонати і гідрокарбонати переважно кальцію і магнію, розчинений СО2, на дні — карбонатні мули, утворені хімічним шляхом чи внаслідок накопичення мертвих решток організ-мів, що будують своє тіло з карбонату кальцію.

Сполуки карбону у грунті — це переважно органічні речовини — рештки організ-мів, продукти їх метаболізму та СО2, що виділяється під час дихання організмів і розкладання органічних речовин в аеробних умовах. Оксид карбону (IV) рослини поглинають листям і кореневою системою для синтезу органічних сполук.

Людська діяльність значно впливає на колообіг цього біофільного хімічного еле-мента. Сполуки карбону у вигляді оксидів потрапляють в атмосферу при спалюванні горючих корисних копалин, що їх запасли біосфери; вуглеводні — під