Так, для соснових насаджень порівняння запасів деревини реальних деревостанів різного віку з запасами деревини, що мали б бути, якби ліси були нормальними, характеризується кривими, наведеними на рис. 1 (де по осі ординат відкладено запас деревини у м3/га, по осі абсцис — вік лісостану). На рис.2 показано запас деревини для карпатських ялинників, на рис.3 — для дубових насаджень.

Штрих-пунктирні криві (крива потенційного росту) показують напрями господарювання, за якими мають розвиватись у майбутньому молоді ліси України так, щоб запас деревини на один гектар із віком лісу змінювався по штрих-пунктирній кривій, що «паралельна» до кривої нормального лісу.

Слід мати на увазі, що у 90-річному віці об’єм стовбура має величину приблизно 1 м3. Знайшовши для конкретного віку дерев різницю ординат запасів нормального і реального лісостанів, можна сказати, скільки дерев не вистачає до норми на одному гектарі. А помноживши на площу пристигаючих, стиглих і перестійних — можна оцінити, скільки дерев не вистачає на всій площі лісу. В цілому по країні це десятки мільйонів стовбурів і приблизно стільки ж кубометрів деревини.

Порівняння показників реальних та нормальних лісів показало, що на даний час типовий стан українських лісів характеризується таким:—

густина насаджень і об’єм деревини в молодих лісах перевищують відповідні характеристики нормального лісу;—

для насаджень середнього віку характеристики реальних лісостанів близькі до характеристик нормальних лісів;—

починаючи з пристигаючих насаджень, спостерігається різке зниження запасів у реальних лісостанах, порівняно з нормальними лісами;—

стиглі лісостани надмірно зріджені внаслідок різного роду рубок, пов’язаних із «доглядом» за лісом. Такі ліси, як правило, наближаються до розряду деградованих.

Отже, в молодих лісах, які потребують найбільшого догляду — освітлення та прочищення, рубки догляду здійснюються недостатньою мірою й не на належному рівні, чим закладаються проблеми на майбутнє. У середньому віці характеристики реальних лісів наближаються до нормальних, а далі (коли деревина вже стає придатною для використання) відбувається надмірне зріджування пристигаючих та особливо стиглих лісів, яке виконується в порядку інтенсивних санітарних рубок. Додамо, що рубки головного користування (за які треба платити державі) здійснюються переважно суцільним методом.

З огляду на виснаженість українських лісів та беручи до уваги низький внесок лісового господарства в економіку країни, можна було б запропонувати значно обмежити вирубку. Проте така пропозиція мала б сенс, якби весь ліс в Україні був природним. Насправді ж половина його є штучним, посадженим.

Викликає стурбованість продуктивність українських лісів. За даними державного обліку, з 12,8 млн. куб. м ліквідної деревини, заготовленої у 2002 році, 4,5 млн. куб. м, або 35,4%, становили дрова для опалення, тоді як, за нормативними таблицями1 , питома вага дров у структурі ліквідної деревини має становити від 2% (ялина) до 12% (осика). На цьому тлі цифра 35,4% — неприродно висока.

Ситуація з лісами України не безнадійна, попри надмірну, рукотворну зрідженість лісів у групах пристигаючих, стиглих і перестійних лісостанів та наведені цифри щодо продуктивності таких лісів. Важливим є той факт, що стан молодняків та середньовікових насаджень близький до стану нормального лісу. Отже, в цілому лісове господарство України має хороші перспективи, пов’язані з наявністю доброго старту для правильного господарювання у майбутньому. Вирощування лісостанів, близьких до нормальних, має стати стратегічним напрямом розвитку лісівництва України. Гасло «господарювання слід вести так, щоб показники українських лісів наближалися до показників нормальних лісів» має стати домінуючим у політиці Держкомлісгоспу та Мінекоресурсів.

2. Неефективна організація ведення лісового господарства, поєднання функцій державного управління і контролю у сфері використання, охорони, захисту лісового фонду і відтворення лісів із підприємницькою діяльністю призводить до неефективного господарювання, зростання витрат, відсутності інвестицій та, зрештою, до втрати перспектив розвитку не лише лісового господарства, а й деревообробної, меблевої та целюлозно-паперової галузей промисловості, які стають заручниками непрозорого менеджменту лісового господарства.

3. Лісове господарство для держави, як власника лісових ресурсів, є збитковим. Видатки державного бюджету на ведення лісового господарства значно перевищують надходження від плати за спеціальне використання лісових ресурсів.

Ця теза у процесі обговорень була найбільш дискусійною.

Незаперечний той факт, що за використання державної власності, якою, по суті, є лісові ресурси, власникові, тобто державі, необхідно платити. І це стосується не лише лісових ресурсів. Так, підприємства, які видобувають корисні копалини, сплачують плату за користування надрами. Підприємства, що здійснюють видобуток природного газу та нафти, вносять до бюджету ще й рентну плату за природний газ та нафту.

За право на заготівлю деревини шляхом рубок головного користування у 2003 році до бюджету надійшло 58 млн. грн. плати за спеціальне використання лісових ресурсів. За той самий період держава витратила на фінансування лісового господарства і мисливства вдвічі більше — 108 млн. грн. Тому як власник лісових ресурсів держава мала збитки, оскільки доходи від використання власності були вдвічі меншими за кошти, витрачені на підтримку власності у нормальному стані. Це свідчить про неефективне використання державної власності.

Що ж стосується сплати податків, таких як податок на прибуток, ПДВ, прибутковий податок із громадян та інші, то їх сплачує будь-яке підприємство, яке здійснює підприємницьку діяльність, незалежно від того, використовує воно природні ресурси чи ні.

4. Наявний механізм сплати такс (плата за дерево на