Більшість площ зайнято лісами штучного походження, це в основному культури дуба і його супутників, акації білої, ясеня, тополь та інших деревних порід.

В умовах високої родючості грунтів цього району переважають груди і сугруди

У групі грудів домінують свіжі грабові діброви, які по суті створюють основний фон лісів району.

Свіжі грабові діброви відзначаються високою продуктивністю (1-2 бон.) займають вони, як правило, рівні місце розміщення на сірих і темно- сірих лісових грунтах. Сухі грабові діброви розміщені на підвищених місцях, продуктивність їх не вище 2 бонітету. Найвищою продуктивністю дуб має в вологій грабовій діброві (1 бон.) і має більш високу якість деревини. Судіброви, як сухі, так і свіжі, формуються дубом звичайним, а на схилах Дністра - і дубом скельним. Характерною рисою цих судібров являється відсутність сосни. Продуктивність судібров помітно знижується в порівнянні з дібровами: в сухих 3, в свіжих 2 бонітети. В судібровах сильно розвинутий чагарниковий ярус із глоду, ліщини, терена, свидини, калини-гордовини, крушини і інших.

Похідними деревостанами в дібровах являються грабняки, березняки, осичники, в судібровах – грабняки і часто порослеві дубняки або чагарникові зарослі.

Продуктивність кращих дубових і букових насаджень коливається в межах 250-400 м3/га, а середній запас деревини в спілих і пристигаючих деревостанах складають 195 м3/га.Сердні лісівничо-таксаційні показники в районі досліджень наступні: бонітет – 1,9; повнота - 0,8; запас на 1 га покритої лісом площі – 131 м3, приріст – 3,6 м3/га.

РОЗДІЛ 4

ТИПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ВОЛОГОЇ ГРАБОВОЇ ДІБРОВИ

4.1 Типологічна оцінка типоутворювальної породи

У сформованих лісових угрупованнях одна із деревних порід домінує, тобто, формує корінний деревостан. Таку породу називаємо типоутворювальною, яка у відповідних лісорослинних умовах може сформувати самостійний тип лісу. В інших умовах вона може вступати як характерна кліматична домішка.

У даному типі лісу типоутворювальною породою є дуб звичайний (Quercus robur Linnaeus). Дерево першої величини. В умовах відкритого простору його стовбур його звичайно товстий, низький і досить швидко розгалужується в товсте покручене гілля; крона дуже розлога, шатроподібна. Дуб звичайний росте вгору до 150–200 років, в цьому віці він досягає 35–40 м заввишки і 80–100 см в діаметрі. У віці 50 років густі дубові деревостани зріджуються і стовбури високо очищаються від сучків. Кора у молодому віці гладенька, оливково–бура, потім червоно–бура, пізніше сріблясто–сіра, а у віці 30 років розтріскується і набуває буро–сірого кольору. Дуб доживає часто до 400–500 років, нерідко до 1000 і поодиноко до 1500 років, досягаючи до 4 м в діаметрі. Гірше росте на підзолистих лісових грунтах, а на кислому гумусі, який утворюється, внаслідок життєдіяльності ялини, дуб гине. Під наметом сосни дуб росте на супіщаних грунтах (в суборах), але на бідних пісках він не досягає значних розмірів, часто кущеподібний або утворює вінок порослі біля основи стовбурів. Дуб звичайний за тіневитривалістю порід займає середнє місце, однак належить до більш світлолюбних порід, хоча значно поступається березі, модрині та сосні. Особливо ж він не терпить затінення зверху, проте за наявністю бічного притінення підгоном з інших деревних порід він виростає прямим струнким стовбуром. Насінні роки в дуба звичайного бувають через кожні 4–6 років. Значно краще плодоносять дерева, які ростуть на узліссі або лісових галявинах. Під наметом дубового лісу, як правило, насінне поновлення у дуба відбувається добре. Проте, сходи через 2–3 роки після появи починають страждати від нестачі світла і не встигаючи здерев’яніти, гинуть протягом зими. Після порубу дуб звичайний розмножується рясною порослю від пня, що утворюється переважно біля шийки кореня. Відповідний догляд з боку людини забезпечує порослевому дубу тривале проживання в деревостанах аж до старого віку.

Широке географічне поширення дуба звичайного вказує на його екологічну пластичність. В межах свого ареалу він утворює основні масиви, переважно в рівнинних умовах. В передгір’ях та горах Криму та Кавказу дуб звичайний зростає як чистими насадженнями, так і з іншими широколистяними породами.

Характерною кліматичною домішкою є граб звичайний (Carpinus betulus Linnaeus., Carpinus vulgaris Miller., Carpinus carpinizza Hast., Carpinus sepium Lam.). Дерево першої або другої величини, яке досягає до 2 м заввишки і 50-60 см завтовшки. До 4–5 років він росте дуже повільно, пізніше приріст пришвидшується на 40–50 см щорічно; з 30–40 років ріст сповільнюється і в 80–90 років майже припиняється. Дуже рідко довговічність граба звичайного перевищує 150 років, та іноді при виключно сприятливих умовах, доходить до 300–400 років (Турський, 1929; Сукачов, 1938; Грубов, 1951). Крона граба звичайного циліндрична, заокруглена на вершині. Стовбур з світло–сірою корою досягає 50 см завтовшки. Цвіте граб рано навесні, ще до розпускання листя; того ж року пізно восени плоди опадають, хоча іноді залишаються на дереві до середини або навіть до кінця зими. Насінні роки дуже часті та рясні. Тіньовитривалий і в межах основного ареалу не терпить морозів та приморозків. Граб звичайний протягом всього ареалу росте в суміші з дубом, буком, ясенем. В гірсько осокових угрупуваннях дубових лісів грабовий підріст недовговічний, він нерідко гине, не доживши навіть до 20 років. Отже, пригніченість грабового підросту навіть в умовах зрідженого дубового намету слід повязувати з недостатнім освітленням, а не з несприятливими ґрунтовими умовами. За своїми екологічними умовами граб звичайний займає проміжне місце між дубом