вступ

Проблема техногенно-екологічної безпеки довкілля в межах зон впливу гірничопромислових комплексів є сьогодні однією із найбільш актуальних проблем України. В першу чергу це — вирішення проблеми оптимізації та реабілітації значних за площею територій, які знаходяться в зонах впливу гірничопромислових комплексів, частково або повністю відпрацьованих родовищ мінеральних ресурсів; стратегії природокористування при розробці родовищ корисних копалин, ліквідації гірничого виробництва та в післяліквідаційний період.

Ситуація ускладнюється ще відсутністю наукової основи для реалізації методики техногенно-екологічної безпеки в межах зон впливу гірничопромислових комплексів. На жаль ця ситуація цілком закономірна і склалась у зв'язку з тим, що Україна, яка займала лише близько 3% від території колишнього СРСР, випускала промислової продукції понад 23%. В Україні вже зараз після майже 10-річного періоду незалежності доведеться вирі-шувати цей комплекс надзвичайно складних проблем. В поточному 2001 році в Україні мають бути послідовно ліквідовані вугільні шахти Донбасу та Львівсько-Волинського басейнів, соляні рудники та кар'єри Передкарпаття, сірчані кар'єри зони контакту Передкарпатського передового прогину з Швденно-Західною окраїною Східноєвропейської платформи.

Необхідно також зауважити, що не менші проблеми вини-кають у зв'язку з функціонуванням об'єктів нафтогазового ком-плексу, особливо враховуючи результати експлуатації родовищ при практично повному ігноруванні природоохоронних техно-логій. Не менші проблеми виникають в деяких містах (Борислав), де еколо-гічна небезпека пов'язана з наявністю старих незліквідованих нафтових свердловин.

Досить важливими є проблеми, пов'язані з безконтрольною розробкою піщано-гравійних відкладів в межах русел рік Перед-карпаття.

Таким чином, актуальність проблеми не викликає сумнівів і обґрунтовує необхідність розробки наукових і методичних основ

екологічної безпеки та технології її реалізації в межах нафтогазових і гірничопромислових комплексів (на прикладі Захід-ного регіону України).

Особливістю монографії є те, що автори зробили спробу пов'язати розташування ресурсних комплексів з організацією геологічного середовища, розрахувати вплив гірничопромислових та нафтогазових комплексів на екологічний стан геологічного та суміжних середовищ, визначити основні оптимізаційні заходи щодо керованого контролю стану довкілля після ліквідації гірничопромислового або нафтогазового комплексу.

Монографія складається з трьох частин.

В першій розглянуті наукові основи проблеми екологічної безпеки та раціонального використання мінеральних ресурсів. В контексті цієї проблеми проаналізовані методологічні засоби оптимізації системи гірничопромисловий комплекс — довкілля та нафтогазовий комплекс — довкілля на різних стадіях функціо-нування цих систем, при їх ліквідації та в післяліквідаційний період.

У другій частині монографії викладені результати багаторіч-них досліджень авторів в межах конкретних гірничопромислових та нафтогазових об'єктів досліджуваних природно-територіальних комплексів.

У третій частині розглянуті теоретичні та наукові аспекти керованого контролю природно-технічних систем з точки зору їх ліквідації, відновлення природного ландшафту та створення рекре-аційних зон на місці кар'єрів.

В основу монографії покладені результати аналітичних, польових, камеральних та узагальнюючих досліджень авторів при виконанні держбюджетної та господарської тематики в районах робіт Івано-Франківського державного технічного університету нафти і газу, державного геологічного підприємства "Західукр-геологія", Львівського національного університету ім. І. Франка та Інституту геологічних наук НАН України.

Автори вдячні за консультації та фактичний матеріал канди-дату геолого-мінералогічних наук Гайдину А. М.

1 Наукові основи проблеми екологічної безпеки

У вік індустріалізації й науково-технічного прогресу мінеральні ресурси займають важливе місце серед інших природних ресурсів Землі. При цьому їх частка в загальному балансі природної сировини, що використовується, постійно збільшується. Якщо на початку нашого століття вона становила 40%, то нині перевищує 70%. У перспективі роль гірничо-добувних галузей промисловості ще більше зросте.

Добування і споживання мінерально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсів постійно зростають. Якщо 100 років тому середньорічний світовий видобуток мінеральної сировини (без будівельних матеріалів) становив близько 250 млн. т, то в наш час він перевищив 14 млрд. т. Видобуток нафти й газу за останні 10... 12 років дорівнює видобутку за минулі 100 років. Половина всього вугілля, добутого людством, припа-дає на останні 30 років; залізної руди — 18; міді — 19 років.

За розрахунками академіка М.В.Мельникова, в XIX ст. рівень видобутку корисних копалин подвоївся за 50 років, у першій половині XX ст. — за 35, а після 1950 р. — всього за 12 років.

Абсолютні цифри зростання видобутку справляють не менше враження. Так, у 1900 р. світове споживання енер-гетичної сировини (у перерахунку на умовне паливо) становило близько 750 млн. т. На кінець 80-х років воно зросло до 10 млрд. т, тобто більше як у 13 разів. Світове виробництво товарної залізної руди збільшилося з 241 млн. т у 1950 р. до 886 млн. т у 1975, що відповідає видобутку 1300 млн. т сирої руди. Виробництво товарних марганцевих руд (концентратів) зросло відповідно з 7 млн. т до 24 млн. т, алюмінієвої сировини (бокситів) — з 5,9 млн. т до 67 млн. т.

Зростання світового споживання більшості видів сировини загалом помітно випереджає зростання кількості населення на земній купі. Як свідчить прогноз, ця тенденція збережеться і в майбутньому.

У перспективі до 2010 р. в світі використовуватиметься мінеральної сировини приблизно втричі більше, ніж у 1975 р., а окремих її видів — більш як у 2... 10 разів. За підрахунками спеціалістів сумарна потреба людства в енергетичних ресурсах становитиме приблизно 24,5...25,5 млрд. т (порівняно з 9,7 млрд. т з умовного палива в 1977 р.). При цьому близько 25% припадатиме на ядерну енергію. До початку 2010 р. буде потрібно близько 1500 млн. т товарної залізної руди, 200 млн. т з бокситів, стільки ж фосфорних руд тощо.

У процесі експлуатації надр втрачаються великі площі сільськогосподарських угідь.

Так, площа земельних ділянок пошкоджених гірничими виробками, в США становить близько