3.2. Кліматичні умови

Передкарпаття представлене трьома різними кліматичними підзонами із сумою активних температур 2300-2600°: менш тепла з висотами над рівнем моря понад 350 м; власне помірно-тепла – в центральній частині Передкарпаття з висотами 250-350 м і найбільш тепла – на південному сході від м. Коломиї. В більшій частині передгір’я в найтеплішому місяці (липень) середня температура повітря складає +18...+19°С, а в найхолоднішому (січень) вона знижується до -4...-5, 5°С. Період вегетації в Передкарпатті доволі тривалий – 210-215 днів. Середньорічна кількість опадів 500-800 мм. Порівняно тривала весна, не особливо гаряче літо, наявність теплої осені і відносно м’якої зими сприяє інтенсивному розвитку землеробства. Термічні ресурси сприятливі для вирощування пшениці, цукровою буряка, льону, овочевих і плодово-ягідних культур. Передкарпаття, в цілому, характеризується значно більшими швидкостями повітряних мас, ніж захищені гірські долини. У зв’язку із цим, тут доволі часто спостерігаються руйнівні дії сильних вітрів. Переважаючі напрямки вітрів – північно-західні і західні. Оцінюючи кліматичні ресурси Карпат можна зробити заключення, що в цілому для рослинного і тваринного світу вони сприятливі. Атмосферне і ґрунтове зволоження не є лімітуючими для всього живого.

3.3. Характеристика грунтів

В передгір’ї Карпат, через специфічні грунтово-кліматичні умови, значна частина лісових площ періодично перезволожується і частково заболочується. Згідно даних Б. Я. Голояда, в держлісфонді Івано-Франківської і Чернівецької областей таких площ є понад 150 тис. га. Майже 46% с/г угідь Івано-Франківської області – заболочені і перезволожені землі. Надлишок зволоженості в Передкарпатті спостерігається щороку весною (коли тане сніг) і літом (після ливнів). В зонах оглеєння утворюється велика кількість відновленого заліза, оглеєння поширюється навіть на гумусовий горизонт. Кислотність ґрунтів доволі висока (рН сольове 4,5–4,8; гідролітична кислотність – від 8-15 мг. екв/100 г ґрунту у верхніх горизонтах до 2-8 – в нижніх). Висока обмінна кислотність обумовлена виключно алюмінієм. Вміст гумусу – 2-5%, його фракційний склад близький до типових бурих гірсько-лісових ґрунтів. Основний ґрунтовий фон в передгір’ї складають дерново-підзолисті ґрунти. Залежно від ступеня вираженості підзолистого процессу, серед них виділяють дерново-слабопідзолисті, дерново-середньопідзолисті і дерново-сильнопідзолисті ґрунти. Іншою, доволі поширеною різновидністю ґрунтів передгір’я, є опідзолені землі на лесовидних породах (ясно–сірі, сірі, темно-сірі опідзолені, чорноземи опідзолені). У заляганні опідзолених ґрунтів за рельєфом спостерігається така закономірність: опідзолені чорноземи залягають на невисоких слабоеродованих плато та пологих схилах, сірі опідзолені- на найбільш підвищених, більш еродованих місцеположеннях, що порівняно недавно були під лісом. Лучні ґрунти на делювіальних та алювіальних відкладах залягають переважно в пониженнях різної форми і заплавах малих та великих річок. Лучно-болотні грунти відрізняються важким механічним складом, слабкою водовіддачею, поганою фільтрацією і сильною кислотністю, вміщують значну кількість гумусу. Під покривом лісової рослинності, внаслідок поєднання підзолистого та буроземного процесів на елювії та делювії пісковиків і глинистих сланців в умовах надмірного атмосферного зволоження, в передгір’ї сформувалися буроземно-підзолисті ґрунти.

3.4. Фітоценотичний покрив

Передкарпаття – округ букових лісів, підокруг ялицево-букових і буково-ялицевих лісів. Характерні фітоценотичні і флористичні особливості останніх є те, що вздовж нижньої, північно-східної границі поширеним компонентом букових і ялицевих лісів є дуби звичайний і скельний. Дуб звичайний подекуди може досягати вкриття субедифікатора або едифікатора. П. І. Молотков, крім ялицево–букових, виділив в західному Передкарпатті також ялицево-дубові ліси з наступними найбільш розповсюдженими типами лісу: вологі ялицеві, грабові і букові судіброви і діброви; вологі дубові суяличини і яличини; ялицеві, зрідка грабові бучини. В найбільш зволожених районах передгір’я описані мокрі прикарпатські субори і бори, в яких зростають соснові насадження IV-V класів бонітетів. Постійні компоненти прикарпатських лісів – граб, явір ясен звичайний і клен гостролистий. На заболочених ділянках річкових долин зустрічаються деревні асоціації з домінуванням вільхи чорної і сірої. Вздовж південно–західної, верхньої границі підокругу зустрічаються невеликі острівці природного зростання ялини європейської. В підліску поширені ліщина, жимолость чорна, бузина чорна і червона, зрідка свидина кроваво-червона.

На тепер корінні деревостани Передкарпаття збереглися лише частково, а домінують похідні грабняки, букняки, ялинники, березняки, осичники і вільшняки. Багато гектарів бувших колгоспних лісів перетворені в рідколісся, зарості чагарникових верб і ліщинники. В районі ялицево-букових передгірських лісів участь ялиці в будові лісових ценозів значно знижується. Місцями вона повністю випадає із складу