деревостанів, внаслідок чого формуються грабово-букові ліси, що межують на північному заході з грабово-дубовими і дубово-буковими лісами. Відсутність ялиці пояснюється проникненням сюди більш сухих континентальних повітряних мас, що негативно на неї впливають. Без ялиці в надґрунтовому покриві майже немає чорниці, ожини лісової, листяних мохів. Компонентом трав’яного покриву стає копитень європейський (Asarum europaeum L.), яглиця звичайна (Aegopodiium podagraria L.), осока волосиста (Сагех pilosa Scop.). Домінування ялиці в лісових ценозах відновлюється лише в двох невеликих масивах – на околицях Вигоди і Майдану (західніше Коломиї). Прут-Сіретське міжріччя знаходиться під значним впливом східно-європейських континентальних повітряних мас, що в певній мірі обумовлює зменшення дольової участі ялиці. Головним лісотвірним видом тут стає бук європейський, що на підвищеннях формує чисті деревостани. На решті елементів рельєфу зустрічаються граб, дуб звичайний, клен, явір, береза, липа та інші. Лісові масиви з участю ялиці поширені переважно в присіретській частині району. На висотах 400-700 м н. р. м. північно-східного макросхилу Карпат формуються буково-ялицеві ліси. Вони не виходять за межі помірної термічної зони. Деревостани складні, з добре розвинутим підростом бука і ялиці. Дана субформація об’єднує такі екологічні групи асоціацій: свіжі, вологі та сирі букові яличини.
РОЗДІЛ 4
ТИПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ВОЛОГОЇ ЯЛИНОВО-ЯЛИЦЕВОЇ СУБУЧИНИ
4.1 Характеристика аналізованого типу лісу
Типологічна оцінка деревної породи включає наступну характеристику:
1. Біологічні і екологічні властивості типоутворювальної породи з нанесенням її на едафічній сітці.
2. Класифікація типів лісу типоутворювальної породи.
3. Діагностична характеристика типу лісу та його відмінності від сусідніх типів.
4. Система лісогосподарських заходів и окремих групах і підгрупах типів лісу.
У сформованих лісових угруповуваннях одна із деревних порід домінує, тобто, формує корінний деревостан. Така порода називається типоутворювальною породою, тобто така, яка у відповідних лісорослинних умовах може сформувати самостійний тип лісу. В інших умовах вона може вступати як характерна кліматична домішка. У даному типі лісу типоутворювальною породою є бук лісовий (Fagus silvatica L.), а ялина європейська і ялиця біла є характерними кліматичними домішками.
Бук лісовий – дерево першої величини, яке в оптимальних умовах Карпат досягає до 50 м висоти. У зімкнутих деревостанах відзначається прямими, добре очищеними від сучків малозбіжистими стовбурами. Кора сіра або ясно-сіра, гладка, тонка. Крона яйцевидна або лійковидна. Молоді ростучі пагони опушені, сірі; однорічні – темно-оливково-зелені, а пізніше сіро- або червоно-коричневі з добре помітними рубцями від верхньої бруньки. Бруньки блискучі, коричневі, веретено видні, 1-3 см завдовжки, вкриті спірально розміщеними лусками, біля вершинки дещо опушені. Листки чергові, дворядні, еліптичні, 4-10 см завдовжки, 3-7 см завширшки, з 5-8 парами бічних жилок, широко загострені до вершин, цілокраї, здебільшого по краях хвилясті, часом у верхній третині дрібно- і рідкозубчасті. Зразу після розпускання з обох сторін шовковисто опушені, по краях війчасті, пізніше голі і тільки вздовж головної жилки та в кутках бічних жилок опушені, зверху темно-зелені, блискучі, знизу ясно-зелені. Листковий черешок 5-15 мм завдовжки. Прилистки довгі, язикоподібні, шкірясті, коричневі або червонуваті.
Квітки одностатеві, заявляються в пазухах листків одночасно з їх розпусканням. Тичинкові квітки в головчастих суцвіттях на довгих ніжках з дрібною глибоко 5-6-надрізаною трубчасто-дзвоникуватою оцвітиною,
довгасто-лінійними, або лінійно-ланцетними, біловійчастими частками, з 4-15 тичинками і рудиментом маточ-ки. Маточкові квітки зібрані по 2-4 й оточені обгорт-кою.
Віку змужнілості на просторі досягає в 30-40, в на-садженнях – в 50-60 років, проте багаті врожаї встановлюються лише у 80-90 років. Продовжує родити до глибокої старості. Періодичність плодоношення 2-5 років, рясні врожаї повторюються один раз у 7-12 ро-ків.
Періодичність плодоношення букових лісостанів пояснюється перш за все тим, що при відносно великому розмірі плодів на утворення рясного врожаю витрачається багато запасних поживних речовин, для поповнен-ня яких потрібно кілька років.
Горішки падають у вересні – жовтні. Доброякісне насіння осипається в основному після перших осінніх приморозків. Значна частина врожаю знищується гризунами тому без організації боротьби з ними такі господарські заходи, як посів бука, сприяння природному відновленню тощо, не дадуть хороших результатів. При цьому якість насіння залежить в першу чергу від збереження в ньому вологи. При значній втраті вологи – до 11,5% нижче від сухої ваги – насіння бука повністю втрачає схожість (А. М. Гаврусевич, 1960).
Бук лісовий може також розмножуватись вегетатив-но – пневою порослю, відсадками або відгілками та кореневими паростками. Пнева поросль утворюється в 30-60 років, після чого ця здатність поступово затухає. На пеньках з діаметрами до 10-12 см поросль утворю-ється в основному із сплячих бруньок, на пеньках ста-рих дерев – з адвентивних (придаткових) бруньок. Практичне значення може мати лише пнева поросль від молодих дерев на вирубках. А взагалі молодняки по-рослевого походження масово уражуються гниллю і то-му не можуть забезпечити формування якісного деревостану.
Бук – порода без'ядрова. У перестійних, пошкоджених морозобоїнами дерев часто утворюється несправжнє ядро. Деревина бука біла, іноді рожева з дуже широкими серцевинними променями. Границі річних шарів чіткі, вдавлені по широких серцевинних променях і тому злегка хвилясті.
Коренева система бука пластична, здебільшого формується за тином поверхневої. її потужність зумовлю-ється вологістю і щільністю грунту. На нормально зволожених легких суглинистих глибоких грунтах бук утворює хоч і поверхневу але потужну кореневу систему, численні бічні корені якої пронизують грунт на глибину 0,5-0,8 м у радіусі до 5 м і мають багато дрібних поверхневих коренів. На надмірно зволожених важких за механічним складом і мілких грунтах фор-мується мілка і слабка коренева система, більшість бічних коренів якої стелеться по поверхні грунту. На вапнякових