Найбільш древніми породами, що виходять на денну поверхню, є відклади луквінської світи верхньої крейди, які відслонюються в крутих схилах долини р. Дністер і її притоків на північний схід від Соколовського розколу. Представлені вони товщею мергелів з прошарками аргілітів і алеврітів, вапняками і пісковиками, являючи собою типові утворення морської теригенно-карбонатної формації. Відкрита потужність верхньокрейдових порід сягає 60 – 80 м.

З стратиграфічним неузгодженням на них залягають відклади карпатського і баденського ярусів нижнього неогену, які представлені типовими морськими фаціями бережанських і баранівських верств – кварц-глауконітовими пісковиками, бентонітовими глинами. Ці породи вище по розрізу перекриваються відкладами хемогенної лагунної фації – гіпсами, ангідритами і вапняками тираської світи. На них з локальним розмивом нашаровуюються відклади косівської світи, представлені аргілітоподібними глинами, в яких зустрічаються малопотужні прошарки туфів і туфопісковиків. Загальна потужність нижньонеогенових відкладів 90 – 100 м.

Завершують геологічний розріз відклади континентального етапу розвитку території, що представлені алювіальними і еолово-делювіальними відкладами пліоцену (верхній неоген) високих терас Дністра. Галечники, леси і суглинки цього віку складають десяту–тринадцяту древні тераси межиріч Бистриця–Луква–Лімниця. Нижньочетвертинні відклади такого складу приймають участь в будові шостої-дев’ятої терас Дністра. Четверта й п’ята тераси складені алювієм і еолово-делювієм середньочетвертинних відкладів. Низькі тераси (перша – третя) перекриті гелечниками, пісками, супісками і суглинками верхньочетвертинного віку. Голоценові відклади представлені алювієм низьких і високих заплав річок (піщано-гравійно-галечникові наноси, намул), а також майже суцільним малопотужним (0,2 – 0,7 м) шаром грунтів, що перекривають більш древні відклади.

Значний інтерес представляють відслонення нижньо-четвертинних відкладів в кар’єрі родовища цегельно-черепичних глин в м. Галичі, де в послідовному нашаруванні спостерігаються древні грунти, леси і лесовидні суглинки великої кількості горизонтів – від мартиношського до бугського. На жаль, розробка родовища веде до руйнування і повного зникнення цих унікальних геологічних утворень.

За фізико-географічним районуванням [8] район досліджень розташований в межах Придністровського Поділля в ландшафтній зоні Бурштинського Опілля. Ліві притоки Дністра – Гнила Липа, Нараївка та їхні бічні притоки глибоко порізали цю припідняту частину, в результаті чого утворився скульптурно-ерозійний рельєф, складений в основному вапняками та мергельями верхньої крейди, що перекриваються четвертинними відкладами.

До Придністровського Поділля в межах Гальцького району відноситься один геоморфологічний район: Бурштинсько-Хохонівський грядово-горбистий, ерозійно-скульптурний з абсолютними висотами 280 – 360 м. Від Передкарпатської рівнини відокремлений помітними виступами рельєф рівнинний і горбистий. Найбільш поширеними формами рельєфу є горби, що утворюють цілі пасма, які простягаються з північного заходу на північний схід вздовж р. Гнила Липа.

Відносні висоти горбів досягають 80 – 100 і більше метрів, що надає вигляд горбогір’я. На південь горбогір’я дуже повільно знижується і переходить у злегка горбисту хвилясту рівнину, що прилягає до Дністра між ріками Луг та Гнилою Липою (Рогатинське Опілля). Виразливими формами рельєфу також є річкові долини: вони глибоко (50 – 80 м) врізані, але без стрімких схилів, днища їх широкі зайняті майже на всю ширину заболоченими заплавами. Ширина долини часто змінюється, утворюючи озерноподібні розширення, часто зайняті ставками. Долина має багато приток з розгалуженими системами балок, що загалом створює велику густоту долинно-балкової сітки і значну розчленованість поверхні. Проте широкі днища долини поєднані з крутими, але задернованими і зайнятими схилами надають рельєфу вигляду повної дозрілості, незважаючи на густоту і глибину розчленування.

2.3. Клімат

Бурштинська ТЕС розташована в теплій кліматичній зоні з сумами активних температур 2400 – 26000 С і сумами опадів 600 – 800 мм за рік. Клімат помірно-континентальний з переважанням північно-західних і південно-східних вітрів.

Найтепліший місяць – липень ( + 180 С), найхолодніший – січень (–50 С). Перші приморозки на грунті в середньому можливі 1 жовтня (01.Х), останні – 1 травня (01.V). Період з середньою добовою температурою повітря вище 00 С триває від 10.ІІІ. до 01.ХІІ, а теплий період року із середньою добовою температурою повітря вище 100 С – від 25 квітня до 5 жовтня.

Максимальна кількість опадів випадає в теплі місяці року (V – ІХ), найбільш дощові місяці – літні. Так, за V – ІХ місяці випадає 60 %, а за VІ – VІІІ – 42 % річної норми. Відносна вологість повітря в липні – 68-70 %, а в січні – 79-81 %.

Глибина промерзання грунту – 34 см, максимальна – 83 см.

Літо – помірно тепле і тривале. В цей період випадає багато опадів, переважно у вигляді злив. Температура повітря підвищується до 370 С, ще виразніше проявляється перевага вітрів північно-західного напрямку, дещо збільшується повторюваність західного напрямку. Із атмосферних явищ найбільший розвиток мають грози.

Осінь характеризується загальним пониженням температури повітря, першими заморозками на грунті і в повітрі, зменшенням кількості опадів і тимчасовим поверненням теплої ясної, тихої погоди. В рідкісні дні температура повітря може підніматися до 200 С і вище. В кінці осені збільшується повторюваність південно-східних вітрів. Швидкість вітру велика, але дещо збільшується до кінця осені.

Зима характеризується значною нестійкістю погоди. Часто спостерігаються м’які зими з стійкими сніговими покривами і інтенсивними відлигами. Зимою режим погоди встановлюється поступово. Порівняно більший період складає передзима, яка характеризується нестійкою погодою з частою зміною морозних днів, відлигами і неодноразовими сходами снігового покриву. Зимою переважають вітри південно-східного та північно-західного напрямків. Із атмосферних явищ у цей період спостерігаються завірюхи,