Функціонально-процедурне забезпечення реалізації права громадян на екологічну безпеку
У механізмі гарантій реалізації та захисту права громадян на екологічну безпеку важливе місце належить функціонально-проце-дурному, тобто процесуальному доюрисдикційному забезпеченню.
Аналіз загальної та спеціальної літератури у сфері тектоеко-логії, чинного законодавства та практики його застосування свідчить, що функціональне забезпечення переважно пов'язується з інституційними системами у формі дослідження та оцінюван-ня реалізації ними конкретних функціональних повноважень, що з погляду потреб ефективності практики очевидно є недо-статнім, оскільки призводить до констатації здебільшого статич-ного, формально-юридичного стану певної інституційної струк-тури, тобто розкриття продекларованих формально-юридичних можливостей, досягнення мети відповідної діяльності.
Не відкидаючи важливість такого підходу, сформульованого в теорії управління (тектології) упродовж значного часу на базі створення різноманітних організаційних структур, сприйнятого теорією адміністративного права та інших галузевих наук, у тому числі теорією екологічного права, слід разом з тим вказати на його недосконалість, неповноту і до певної міри архаїзм зазна-ченого науково-пізнавального методу, оскільки він не дозволяє об'єктивно і всебічно висвітлити саму механіку, тобто специфіку здійснення певної функціональної діяльності.
А відтак затушовується весь механізм динаміки, здійснення діяльності, тобто функціонального забезпечення екологічної без-пеки, який реалізується шляхом дотримання доюрисдикційних процедур, що надає функціональним повноваженням життєвого змісту, свідчить про їхню ефективність чи неефективність у той чи інший проміжок часу на відповідному інституційному рівні. Отже, функціонально-процесуальний підхід з погляду практич-ної теорії є більш виправданим, особливо в частині виявлення його гарантувальних можливостей на стадії реалізації чи захи-сту права громадян на екологічну безпеку.
Із цих позицій особливого значення набувають такі регуля-тивні функціонально-процедурні гарантії реалізації права гро-мадян на екологічну безпеку:
Декларування екологічної безпеки щодо об'єктів підвище-
ної небезпеки.
Планування локалізації та ліквідації наслідків аварій на
об'єктах підвищеної безпеки.
Ідентифікація об'єктів підвищеної екологічної безпеки.
Ліцензування екологічно небезпечної діяльності (надання
дозволу на експлуатацію об'єктів підвищеної екологічної безпеки.
Інформування про екологічно небезпечну діяльність (об'єкти
підвищеної екологічної небезпеки).
Гігієнічна регламентація екологічно небезпечних факторів.
Державна реєстрація екологічно небезпечних факторів і
речовин.
Облік небезпечних речовин.
Зонування території надзвичайної екологічної ситуації.
10. Державний нагляд і контроль у сфері забезпечення еколо-
гічної безпеки1.
Регулювання здійснення екологічно небезпечної діяльності обумовило не тільки новаційні правові ідеї чинного законодав-ства, але й порівняно із попередньою практикою нормативно-правової регламентації продукувало нові механізми та інстру-ментарії забезпечення екологічної безпеки (особливо в частині використання (застосування, експлуатації тощо) об'єктів підви-щеної екологічної небезпеки), які спрямовані насамперед на га-рантування права людини і громадянина на екологічну безпеку.
У системі функціонально-процесуальних гарантій реалізації права громадян на екологічну безпеку чинне законодавство чільне місце відводить порядку підготовки, аналізу та оцінювання декла-рації безпеки. Основні вимоги щодо декларування безпеки пе-редбачені Законом України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18 січня 2001 року [1], у якому гармонізовані основні прин-ципи та положення міжнародних конвенцій та інших актів міжнародно-правового регулювання, і Законом України "Про за-хист населення і територій від надзвичайних ситуацій техноген-ного та природного характеру" від 8 червня 2000 року [2].
Принципового значення у контексті досліджуваних аспектів набуває вимога Закону "Про об'єкти підвищеної небезпеки" сто-совно того, що суб'єкти господарської діяльності, на праві влас-ності у яких перебувають об'єкти підвищеної небезпеки, тобто господарської системи або комплекси, на яких використовують-ся, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспор-туються одна чи декілька небезпечних речовин або категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно вста-новлені порогові маси1, та інші об'єкти, що становлять реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації природного і техно-генного характеру, зобов'язані підготувати та подати до місце-вих органів виконавчої влади декларацію їх безпеки.
Зазначені вимоги поширюються на будь-які підприємства, установи, організації, що планують експлуатувати хоча б один об'єкт підвищеної безпеки.
Подання декларації безпеки або іншої звітної документації не звільняє суб'єкти господарської діяльності від державного нагляду та контролю їхньої діяльності. На них покладається відповідність за достовірність даних, що містяться у декларації безпеки.
Процедура розроблення декларації, її зміст, методика визна-чення ризиків та їх прийнятні рівні встановлюються Кабінетом Міністрів України. За встановленою світовою практикою проце-дура розроблення та апробації декларації екологічної безпеки, її оцінювання здійснюється органами держави за участю суб'єктів екологічно небезпечної діяльності та передбачає такий порядок:
Підготовка декларації безпеки, розроблення заходів, спрямованих на попередження екологічного ризику, які складають її зміст, здійснюється власниками об'єктів підвищеної екологічної небезпеки відповідно до вимог чинного законодавства та рати-фікованих міжнародних конвенцій і договорів.
Укладання в разі необхідності власниками об'єктів підви-щеної екологічної небезпеки угоди з організаціями та установами науково-технічного профілю на проведення дослідження, об-стеження, експертизи об'єкта небезпеки та розроблення декла-рації безпеки, у якій зазначаються умови функціонування об'єкта небезпеки, особливості основних видів діяльності, їхнього характеру та можливих джерел екологічного ризику, використання небезпечних речовин та їхні фізичні, хімічні, токсичні ха-рактеристики, можливі загрози для людей і довкілля в нормаль-
них, а також аномально-аварійних обставинах, аналіз та оціню-вання ризику, способи його відвернення, заходи щодо захисту і реагування, спрямовані на обмеження наслідків можливих аварій та інших надзвичайних екологічних ситуацій, відомості про си-стему управління й контролю за об'єктами підвищеної еколо-гічної небезпеки.
Вивчення, перевірка та апробація підготовленої декларації безпеки стосовно умов та характеру використання об'єкта підви-щеної небезпеки.
Передача декларації безпеки спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища, захист населення і території від надзвичайних екологічних ситуацій.
Розгляд та оцінювання змісту декларації безпеки спеціально уповноваженими органами виконавчої влади і повідомлення власнику об'єкта підвищеної екологічної небезпеки про результати розгляду після визначення:
а) відповідності декларації умовам та характеру застосуван-ня об'єкта підвищеної небезпеки, рівню екологічної загрози та можливим ризикам;
б) доцільності надання
