в) необхідності заборонити введення в експлуатацію або продовження використання об'єкта підвищеної екологічної небез-пеки на підставі оцінки небезпеки та його екологічного ризику.

6. Повідомлення основних даних про об'єкт підвищеної екологічної небезпеки компетентному міжнародному органу.

7. Поновлення та періодичний розгляд декларації безпеки не менше одного разу на п'ять років за ініціативою власника об'єк-та та на вимогу спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з метою врахування нових знань у галузі екологічної без-пеки та оцінювання екологічного ризику.

Отже, праву громадян на екологічну безпеку законодавчо ко-респондує обов'язок суб'єктів господарювання як власників або користувачів об'єктів підвищеної небезпеки та уповноважених органів держави щодо аналізу та оцінювання рівнів екологічного ризику цих об'єктів, інформація про які міститься у деклараціях безпеки, тобто юридично визначеному документі, що встановлює комплекс заходів, які вони передбачають здійснити з метою по-передження екологічної загрози таких об'єктів, запобігання ава-ріям, забезпечення готовності до локалізації, ліквідації можли-вих аварій та їхніх негативних наслідків.

Невиконання чи неналежне виконання вимог декларації без-пеки відповідальними особами дає підставу громадянам вимага-ти усунення відповідних недоліків та недоробок, своєчасно опри-люднити їх у засобах масової інформації, включаючи судовий порядок захисту порушених прав на екологічну безпеку відповід-но до порядку, встановленого спеціальним законодавством про судоустрій, цивільно-процесуальним законодавством, включаю-чи можливість звернення за захистом порушених прав до Євро-пейського суду.

Важлива гарантувальна роль у системі функціонально-проце-суальних гарантій реалізації права громадян на екологічну без-пеку надається такому превентивному засобу, як планування локалізації і ліквідації аварій на об'єктах підвищеної небез-пеки. Враховуючи підвищений екологічний ризик здійснення екологічно небезпечної діяльності на відповідних об'єктах, чин-ний Закон України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18 січня 2001 року встановлює необхідність розроблення відпо-відними суб'єктами господарської діяльності, що їх експлуатують або планують таку діяльність, плану локалізації та ліквідації аварій на об'єктах підвищеної небезпеки.

Такі плани розробляються й затверджуються одночасно з роз-робленням декларації безпеки для кожного екологічно небез-печного об'єкта на п'ять років і переглядаються через кожний вищезазначений термін. У планах визначається комплекс не-відкладних заходів щодо обмеження обсягів можливих аварій

унаслідок використання екологічно небезпечних речовин і фак-торів та система дій і засобів, спрямованих на ліквідацію аварій та їхніх негативних наслідків, що становлять небезпеку для пра-цюючих і населення, що проживає або тимчасово перебуває у зоні екологічної загрози.

Законодавством передбачається можливість перегляду планів локалізації та ліквідації аварій до закінчення п'ятирічного тер-міну за таких обставин:

а) зміни, незалежно від їх причин, в умовах здійснення суб'єктами екологічно небезпечної діяльності, що призводять до необхідності корекції відомостей, які містяться у зазначених планах;

б) внесення змін до чинних або прийняття нових нормативно-правових актів, що впливають на зміни плану локалізації, та ліквідації аварій;

в) висунення обґрунтованих вимог щодо плану локалізації та ліквідації аварій органами виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Плани локалізації і ліквідації аварій підлягають погодженню з відповідним територіальним органом спеціально уповноваже-ного центрального органу виконавчої влади (тепер МНС), до відання якого віднесено питання захисту населення і територій від над-звичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

На випадок настання загрози виникнення аварії з транскор-донним впливом план локалізації та ліквідації аварій має перед-бачати негайне інформування відповідних органів держав, тери-торії яких можуть зазнати негативного впливу наслідків аварії.

У разі внесення змін і доповнень до плану локалізації та ліквідації аварій суб'єкти екологічно небезпечної господарської діяльності та інші юридичні і фізичні особи, які братимуть участь у виконанні протиаварійних заходів, надають спеціально упов-новаженому територіальному органу виконавчої влади, до відо-ма якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, необхідну для цього інформацію відповідно до встановленого ним обсягу, змісту, форми і порядку ЇЇ подання.

Функціонально-процесуальне забезпечення передбачає стадію аналізу, оцінювання і затвердження наданого плану локалізації та ліквідації аварій відповідним спеціально уповноваженим тери-торіальним органом з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, який протягом десяти днів після його затвердження надає через засоби масової інформації відомості, необхідні для виконання населенням правил поведінки і дій в екстремальних ситуаціях, передбачених легалізованим планом.

Плани локалізації і ліквідації аварій, затверджені в установ-леному порядку до набрання чинності цього закону, зберігають свою силу до закінчення строку їх дії, якщо вони не суперечать законодавчим і міжнародно-правовим вимогам реалізації та захисту права громадян на екологічну безпеку.

Суттєвою гарантією забезпечення права громадян на екологіч-ну безпеку є функціонально-правова діяльність, спрямована на ідентифікацію об'єктів підвищеної екологічної небезпеки, тобто встановлений нормативно-правовий порядок визначення об'єктів підвищеної екологічної небезпеки серед потенційно небезпеч-них об'єктів.

Ця вимога передбачає обов'язок суб'єкта екологічно небезпеч-ної діяльності ідентифікувати об'єкти підвищеної небезпеки відповідно до кількості порогової маси небезпечних речовин — нормативно встановленої маси окремої небезпечної речовини чи категорії небезпечних речовин або їхньої сумарної маси.

Можна стверджувати, виходячи з викладених положень, що кожний громадянин, якому конституційно надано право на еко-логічну безпеку, має юридично визначену можливість вимагати від відповідних суб'єктів, до обов'язків яких входить ідентифі-кація об'єктів підвищеної небезпеки, своєчасно здійснювати за-значену функцію з тим, щоб особа знала умови свого мешкання та рівні екологічної небезпеки, які їй загрожують у межах еко-логічно небезпечного об'єкта.

Варто при цьому зазначити, що нормативи порогової маси небезпечних речовин мають встановлюватися Кабінетом Мі-ністрів України, а відтак здійснення ідентифікації об'єктів під-вищеної небезпеки стає поки що вельми проблематичним, як і порядок ідентифікації, форма та зміст оповіщення про її резуль-тати, оскільки останні залишаються на стадії розроблення Кабі-нетом Міністрів України.

На основі ідентифікаційних даних Кабінет Міністрів України має затвердити класифікацію об'єктів підвищеної небезпеки і порядок їх обліку, що