місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації, в якому зазначається:
а) обставини, що стали причиною оголошення окремої місце-вості такою зоною;
б) обґрунтування необхідності оголошення окремої місцевості такою зоною;
в) час, з якого окрема місцевість оголошується зоною надзви-чайної екологічної ситуації, і термін, на який вона запроваджується;
г) межі території, на якій запроваджується правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації;
д) заходи організаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення життєдіяльності населення у цій зоні;
є) основні заходи, що спрямовуються на подолання наслідків надзвичайної екологічної ситуації;
є) обмеження на певні види діяльності в зоні надзвичайної екологічної ситуації.
Негайне доведення до відома населення Указу Президента
України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичай-ної екологічної ситуації через засоби масової інформації та систему оповіщення цивільної оборони.
Затвердження Верховною Радою України Указу Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзви-чайної екологічної ситуації протягом двох днів від дня звер-нення Президента України,
Запровадження режиму зони надзвичайної екологічної ситу-ації передбачає запобігання людським і матеріальним втратам, відвернення загрози життю і здоров'ю громадян, усунення нега-тивних наслідків надзвичайної екологічної ситуації та виділен-ня з цією метою державою, органами місцевого самоврядування додаткових фінансових і матеріальних ресурсів, достатніх для нормалізації екологічного стану, відшкодування у разі заподіян-ня збитків, запровадження спеціального режиму постачання про-дукції для державних потреб, реалізацію комплексних та цільо-вих програм проведення громадських робіт.
Межі території, на якій оголошується зона надзвичайної еко-логічної ситуації, та її правовий режим можуть змінюватися у вищезазначеному порядку.
Очевидно, що зонування територій надзвичайної екологічної ситуації є виключною функціонально-процедурною діяльністю органів держави та органів місцевого самоврядування з метою створення умов для реалізації та захисту прав людини на еколо-гічну безпеку та відшкодування її втрат, заподіяних надзвичайною ситуацією, зумовленою дією обставин техногенного та при-родного характеру.
Така функціонально-процедурна діяльність спрямовується на зменшення негативних техногенно-природних впливів шляхом встановлення спеціального правового режиму в місцевостях, де сталися надзвичайні екологічні події, що характеризуються підви-щеним екологічним ризиком та загрозою для життя і здоров'я громадян, їхнього майна і застосування та проведення в цих умо-вах системи профілактичних і ліквідаційних заходів, які перед-бачають нормалізацію екологічного стану на зазначеній тери-торії, здійснення комплексу цілеспрямованих дій з боку держа-ви, органів місцевого самоврядування та інших юридичних осіб щодо захисту юридичних можливостей громадян на екологічну безпеку, відновлення порушених прав унаслідок виникнення надзвичайних обставин природного та техногенного характеру. Практичною реалізацією законодавчих вимог стала низка указів Президента, зокрема Указ про оголошення територій у межах населених пунктів Болеславчик, Мічуріне, Підгір'я, Чау-сове-1, Чаусове-2 Первомайського району Миколаївської області зоною надзвичайної екологічної ситуації [11], згідно з яким правовий режим такої зони встановлено з часу набрання ним чинності до 1 вересня 2001 року та передбачені конкретні захо-ди щодо нормалізації екологічного стану в цих місцевостях, орга-нізації надання медичної, санаторної, соціальної допомоги хворим, здійснення профілактичної роботи з оздоровлення населення, виділення відповідних коштів на їх реалізацію, організацію ви-вчення та інвентаризацію об'єктів підвищеної техногенної й еко-логічної небезпеки, оцінку ризику тощо.
Зокрема, Кабінету Міністрів України спільно з відповідною обласною адміністрацією доручено забезпечити оперативне і до-стовірне інформування населення про екологічну та санітарно-гігієнічну ситуації та здійснення заходів для їх нормалізації; контроль за якістю харчових продуктів і продовольчої сирови-ни, джерелами водопостачання, станом довкілля; здійснення за-побігання заподіянню шкоди здоров'ю дітей, які проживають у цій зоні, а також забезпечення населення якісною питною водою, заборону використання для побутових і виробничих потреб якіс-них поверхневих та підземних вод, дотримання визначеного по-рядку землекористування, в першу чергу земель сільськогоспо-дарського призначення.
У той же час зазначені органи мають розглянути питання про необхідність внесення пропозицій із законодавчого забезпечен-ня соціального захисту населення, відшкодування завданої вна-слідок погіршення екологічної ситуації матеріальної шкоди, доцільність введення обмежень певних видів діяльності та інших заходів превентивного і ліквідаційного характеру. Отже, зону-вання має чітко визначене гарантувальне спрямування на реалі-зацію прав особи, на безпечне для життя і здоров'я довкілля.
Проведений аналіз та узагальнення чинного законодавства, практики його застосування у сфері функціонально-процедур-ного забезпечення прав громадян на екологічну безпеку дозволяє сформулювати такі висновки:
Чинне законодавство у цій сфері поки що не систематизова-не, недостатньою мірою кодифіковане, а тому норми, які регламен-тують функціонально-процедурне забезпечення у сфері здійснен-ня екологічно небезпечної діяльності та використання об'єктів небезпеки, екологічно небезпечних факторів, речовин, та їхніх сполук, векторно і безпосередньо не спрямоване на гарантування конституційного права громадян на екологічну безпеку.
Такі норми за своїм змістом переважно мають матеріаль-но-правовий характер, особливо на рівні законодавчого опосе-редкування зазначених правовідносин з нечіткою регламента-цією відповідних процедур, їхньої стадійності та термінів прове-дення як важливих процесуально-правових гарантій права гро-мадян на екологічну безпеку.
Спостерігається превалювання норм різних законів, що ви-значають основні вимоги, принципи та імперативність зобов'язаль-них осіб. У той же час норми процесуального (процедурного) спря-мування містяться у підзаконних нормативно-правових актах, які здебільшого приймаються на рівні Кабінету Міністрів України.
Доцільно визнати перспективним напрям, за якого б норми процедурного забезпечувального характеру, особливо в частині гарантування права громадян на екологічну безпеку, зосереджу- вались у відповідних законах, інших законодавчих актах з тим, щоб суб'єктивні можливості людини і громадянина, особливо в
такій важливій сфері, як забезпечення екологічної безпеки, охо-ронялися і захищалися виключно на рівні законів, а не актів, що їх приймають органи державної виконавчої влади.
У зв'язку з цим на органи державної виконавчої влади, особливо спеціально уповноважені інституції у сфері екологічної безпеки, доцільно покладати переважно зобов'язання щодо векторного функціонального забезпечення екологічної безпеки громадян, юридичних осіб та держави, а також визначити їхню відповідальність перед громадянами за невиконання або нена-лежне виконання встановлених законом вимог.