підприємства незалежно від їх підпорядкування та форм власності, інші юридичні особи, які відповідають за ви-пуск чи імпорт конкретної речовини або сполуки, звертаються поданням та заявкою про державну реєстрацію небезпечних факторів до Комітету з питань гігієнічного регламентування і при цьому додають:
а) дані, необхідні для державної реєстрації небезпечного фак-тора за формою, що затверджується МОЗ України;
б) матеріали, на підставі яких заповнюється зазначена форма;
в) розрахунок потреби у хімічній чи іншій речовині з додан-ням інформації про виробниче призначення та регламенти застосування;
г) офіційний висновок щодо можливості публікації матері-алів державної реєстрації у відкритому виданні;
д) оплачене платіжне доручення.
У разі, коли інформація про речовини не може бути надана в повному обсязі до часу державної реєстрації, але відомо, що вла-стивості та галузь їх застосування дозволяють вважати їхню небезпеку для людини та довкілля неістотною, може вирішува-тися питання про тимчасову, тобто терміном дії до 3 років, дер-жавну реєстрацію небезпечних речовин і факторів.
Форма необхідних даних для такої реєстрації небезпечного фактора визначається в кожному конкретному випадку Коміте-том відповідно до чинних нормативно-правових та методичних документів.
У той же час тимчасова реєстрація може проводитись на підставі наданого токсико-гігієнічного паспорта хімічної речо-вини, що застосовується у виробництві і побуті, форму якого за-тверджує МОЗ України.
На другому етапі розгляд питання щодо присвоєння хімічній та іншій небезпечній речовині чи сполуці номера державної реє-страції здійснюється на основі експертного висновку Комітету, а з'ясування найскладніших випадків, пов'язаних із прийняттям рішення про державну реєстрацію, проводиться експертною гру-пою Комітету, склад якої затверджує головний державний сані-тарний лікар України.
Характерно, що за проведення наукової експертизи матеріа-лів, необхідних для державної реєстрації небезпечного фактора, заявник сплачує Комітетові суму відповідно до Порядку сплати проведення гігієнічної регламентації та державної реєстрації небезпечних факторів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 1995 року [6].
Доцільно в цьому зв'язку зауважити, що функціональне здійснення гігієнічної регламентації та державної реєстрації не-безпечних факторів є новаційним у сфері виконання функцій органами державного управління (центральними органами вико-навчої влади), що безумовно є прогресивним для теорії управлін-ня, зокрема теорії екологічного права. Однак слід взяти до уваги всю специфіку такої діяльності, яка базується на проведенні нау-кових досліджень та різних видів наукових експертиз, що потре-бує значних інтелектуальних зусиль творчих колективів та окре-мих учених, яких залучають на штатних та позаштатних засадах.
У разі позитивного висновку наукової експертизи Комітет виносить рішення про державну реєстрацію відповідного небез-печного фактора. Реєстрація здійснюється терміном на 5 років, після закінчення якого небезпечний фактор підлягає перереєст-рації з урахуванням накопиченої за цей час інформації про його властивості та, зокрема, небезпечність.
Тому важливим з юридичного погляду є третій етап процесу державної реєстрації небезпечних факторів, оскільки на підставі позитивного рішення Комітету замовникові видається юридич-ний документ у формі сертифіката (свідоцтва) державної реєст-рації небезпечного фактора відповідного зразка. У ньому зазна-чається орган, який ухвалив відповідне рішення, назва докумен-та, номер державної реєстрації, дані про заявника, хімічна назва небезпечного фактора, її номер та синоніми, торговельна назва та галузь застосування, а також дані про те, що він зареєстрований в Україні, термін його дії, печатка органу, підпис Комітету з пи-тань гігієнічного регламентування МОЗ України.
З огляду на викладене можна виділити найбільш характерні ознаки державної реєстрації екологічно небезпечних факторів і речовин:
Це функціонально-процесуальна діяльність спеціально уповноважених органів та організацій, установ і науково-технічних працівників.
Реалізується ця діяльність у притаманних їй процесуаль-но-правових формах — реєстраційних процесуальних правовідно-синах.
Реєстрація виступає стадією більш узагальненого процесу, спрямованого на правовстановлення та легалізацію до викорис-тання факторів і речовин, що характеризуються підвищеною екологічною небезпекою.
4. Діяльність, яка супроводжується виникненням для їх суб'єктів-власників чи користувачів облікових та реєстраційно-правових наслідків, пов'язаних із виконанням певних позитив-них і негативних правомочностей.
Видача реєстраційно-правових документів, які посвідчують певний юридичний титул на право використання (застосування тощо) небезпечних для життя і здоров'я факторів і речовин.
Фіксація спеціальної правосуб'єктності уповноважених осіб на здійснення екологічно небезпечної діяльності з небезпечни-ми факторами і речовинами та дотримання імперативних вимог щодо забезпечення екологічної безпеки громадян і гарантуван-ня їх суб'єктивного права на таку безпеку.
Реєстраційна діяльність — це відповідна нормативно-пра-вова процедура, якій притаманний свій логічно узгоджений внутрішній порядок та системна послідовність дій заінтересова-них та уповноважених і зобов'язаних осіб.
Зазначена процедура очевидно має характер неюрисдикційного процесу, спрямованого на встановлення юридичних фак-торів.
Діяльність, що пов'язана з поновленням інформації про екологічно небезпечні фактори і речовини та осіб, які здійсню-ють поводження з ними, і тим самим спрямована на створення і формування носіїв та джерел інформації.
10. Процедура, яка спрямована на легалізацію здійснення еко-логічно небезпечної діяльності і виступає процесуально-право-вою гарантією прав особи на екологічну безпеку в процесі вико-ристання факторів і речовин, що становлять підвищену небезпеку для здоров'я та життя людини і довкілля.
На підставі викладеного можна визначити державну реєстра-цію як нормативно встановлену процедуру діяльності спеціально уповноважених органів та інших заінтересованих осіб, спрямовану на офіційну легалізацію відповідного небезпечного фактора або речовини та їх юридичне посвідчення, як обов'язкові підстави для набуття прав, пов'язаних з використанням цих речовин або сполук у виробництві продукції та її реалізації, внесення до нормативної і проектної документації, отримання інших юридично значущих документів на право здійснення діяльності, небезпечної для здоро-в'я людини та довкілля (екологічно небезпечної діяльності).
Отже, юридична легалізація екологічно небезпечних факторів з метою використання їх у різних сферах діяльності відіграє важливу роль у регулюванні здійснення екологічно небезпечної діяль-ності, регламентуванні дозових параметрів їх застосування, а та-кож забезпеченні права громадян на екологічну безпеку, спри-янні їх певності у безпечності