науковою діяльністю, органами державної вла-ди, місцевого самоврядування, іншими підприємствами, устано-вами, організаціями та для популяризації діяльності Регіональ-ного екологічного центру, виконання його завдань.
Форум утворюється на паритетних конкурсних засадах у складі ЗО найвідоміших діячів громадських екологічних органі-зацій, науковців, підприємців, державних діячів з урахуванням їхніх знань, досвіду, що можуть бути використані на потреби Регіонального екологічного центру, розвитку його діяльності у сфері збереження довкілля.
Форум з метою підготовки пропозицій щодо розвитку діяль-ності Регіонального екологічного центру може утворювати відповідні комісії. Висновки та рекомендації форуму є обов'яз-ковими для розгляду правлінням. Його засідання проводяться один раз на рік для обговорення річного звіту та розроблення пропозицій до перспективних планів Регіонального екологічно-го центру.
Фінансова діяльність Регіонального екологічного центру здійснюється за рахунок грантів та іншої допомоги державних фондів, міжнародних організацій, добровільних пожертвувань фізичних та юридичних осіб, інших держав та міжнародних органі-зацій, коштів державного та місцевих бюджетів, які можуть на-даватися Регіональному екологічному центру в установленому порядку за договорами з їхніми розпорядниками для виконання загальнодержавних, регіональних і місцевих екологічних про-грам і проектів, інших не заборонених законом джерел, які ма-ють спрямовуватися на виконання завдань Регіонального еколо-гічного центру у сфері забезпечення екологічної безпеки.
Викладене дозволяє констатувати, що в сучасних умовах в Україні створені юридичні засади різноманітних організаційно-правових форм попередження настання екологічної небезпеки внаслідок дії стихійних сил природи або техногенного негатив-ного екологічного впливу, які здатні створювати надзвичайні екологічні ситуації. Сукупність їх створює Систему запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації.
Проте як системне утворення правова організація попере-дження екологічної небезпеки потребує суттєвого нормативно-правового вдосконалення, інтеграції та комплексного підходу без розпорошення діяльності організаційних структур на виконан-ня ними вимог забезпечення екологічної безпеки незалежно від джерела походження екологічної небезпеки та створення над-звичайних екологічних ситуацій.
Ідеться насамперед про доцільність уніфікації понять "еколо-гічна небезпека", "природна небезпека", "сейсмічна небезпека", "техногенно-екологічна небезпека", "техногенна небезпека", "про-мислова небезпека", різноманітність найменувань яких відобра-жає поліфонію теоретичних підходів, закладених у зміст регулю-вання однорідних або близьких правовідносин, точки суміжного перетину яких не визначені у чинному законодавстві та механізм дії яких спрямований на створення безпечних умов існування людини, середовища її життєдіяльності та якісного довкілля, унеможливлення створення загрози для самого довкілля, здоро-в'я і життя громадян, залежно від джерел походження небезпе-ки та правових зв'язків, в яких вони перебувають із власниками джерел підвищеної екологічної небезпеки чи суб'єктами здійснен-ня екологічно небезпечної діяльності.
У чинному законодавстві, переважно на рівні підзаконно-нормативно-правового регулювання, ще й досі простежується дифе-ренційований підхід до забезпечення екологічної безпеки у разі виникнення загрози від природної стихії та окремо від дій техногенних чинників, а тому пропонуються і відповідні організа-ційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки.
Водночас слід наголосити, що, незважаючи на різноманітні організаційно-правові форми попередження екологічної загрози, наявні засоби та способи запобігання реально не забезпечують відвернення екологічної загрози як від природної стихії, так і від техногенного впливу, а відтак говорити про високий рівень ефективності організаційно-правового забезпечення немає підстав. Так само не вдається за допомогою наявних організаційно-пра-вових форм унеможливити настання надзвичайних екологічних ситуацій внаслідок природної стихії.
До певної міри це зумовлено тим, що зазначена сфера функ-ціональної діяльності органів держави є простим доповненням до їхнього правового становища, ще не забезпечено науково, тех-нічно, технологічно, фінансово її здійснення без наявності лега-лізованих простих і узгоджених процедур та спільних дій лінійних і горизонтальних організаційно-правових структур.
Дається взнаки й та обставина, що правова організація попе-редження надзвичайних екологічних ситуацій перебуває у стадії свого становлення й формування, вироблення стратегії і такти-ки, запровадження інноваційних форм та методів діяльності.
У цьому зв'язку автор вважає за доцільне діяльність щодо запобігання та реагування на надзвичайні ситуації на законо-давчому рівні визнати пріоритетною для органів центральної та місцевої виконавчої влади, спеціально уповноважених міністерств у цій сфері як таких, що спрямовані на забезпечення національ-ної безпеки та основного із екологічних прав — права громадян на таку безпеку, життя та здоров'я населення.
Це, в свою чергу, має обумовити встановлення абсолютної відпо-відальності цих органів за зволікання в реалізації вимог законо-давства та порушення відповідних суб'єктивних прав громадян України, включаючи й компенсацію відповідної шкоди (мораль-ної та матеріальної), що завдається внаслідок невиконання функ-ціональної діяльності відповідними структурами.