для iнших цiлей тощо), видiляються також чинники, пов’язанi iз глобальною змiною клiмату i техногенним забрудненням, що постiйно дiють на найбiльш вразливi лiсовi екосистеми та окремi види [1]. Виявляється, що бiорiзноманiтнiсть - одна з найхарактернiших рис усього живого, її повне пiзнання неможливе, оскiльки вона динамiчна, безперервно змiнна, зумовлена постiйною мiнливiстю. Вищеприведене свiдчить про важливiсть проблеми збереження генетичних ресурсiв i бiорiзноманiття в цiлому для вiдтворення лiсiв в даний час та в майбутньому [1]. Необхiднiсть збереження в природному станi частини лiсових територiй була зрозумiлою ще на зорi розвитку лiсової селекцiї. Б. Лiнквiст (Швецiя) писав, що в майбутньому можуть змiнитися потреби до продукцiї лiсу i необхiдно зберегти всю формову рiзновиднiсть деревних порiд [2]. Дане твердження знайшло пiдтримку й в iнших авторiв [3-5].
Спiльною є Європейська Програма Лiсових Генетичних Ресурсiв (EUFORGEN), яка сприяє розповсюдженню iнформацiї i використанню рiзних сумiсних iнiцiатив стосовно ефективного збереження генетичних ресурсiв. У вереснi 1996 року в Бiловежськiй Пущi (Бiлорусь) вiдбулась нарада пiд керiвництвом ЕUFORGEN, де вперше розглядались Програми збереження i постiйного вiдновлення лiсових генетичних ресурсiв у країнах, якi утворились на теренах бувшого Радянського Союзу [6]. В нарадi прийняли участь i виступили з доповiдями представники Бiлорусi, України, Молдови, Литви, Латвiї, Естонії, Грузії, Казахстану, Узбекистану, рiзних регiонiв Росiї (Комi, Карелії, Уралу, Сибiру, далекого Сходу, Пiвнiчного Кавказу та iншi), а також - Угорщини, Словаччини, Нiмеччини, Iталiї. Всi учасники визнали необхiднiсть посилення координацiї робiт з проблем використання i збереження лiсових генетичних ресурсiв. Аналiз вищеприведеної наради показав, що в країнах колишнього СРСР придiляється значна увага збереженню лiсових генетичних ресурсiв i тiльки недостатнiсть фiнансування, брак комп’ютерної та iншої технiки, приладiв, iнструментiв, реактивiв тощо, негативно впливає на досконале вирiшення проблеми.
Важливiсть збереження бiологiчного рiзноманiття i генетичних ресурсiв, якi матимуть величезне значення для вiдтворення лiсiв у майбутньому, визначена ХI свiтовим Лiсовим Конгресом в Туреччинi (Анталiя-1997) однiєю з основних засад та стратегiчним напрямком дiяльностi лiсiвникiв для досягнення сталого розвитку. При цьому наголошувалось на реальнiй, правдивiй i вiдкритiй оцiнцi стану лiсiв i лiсової справи [7]. На вищезгаданому конгресi вiдмiчалось також, що збереження лiсогенетичних ресурсiв є передумовою здорового стану лiсiв та життєдiяльностi лiсових екосистем. Виявилось, що головними причинами втрати генетичних ресурсiв є винищення лiсу, розчленування його великих масивiв, пошуковi рубки (особливо тi, що прихованi пiд санiтарнi), просто- рове перемiщення посiвного i садивного матерiалу пiд час лiсовирощування, погiршення стану оточуючого середовища, особливо рiзкi змiни температурного i гiдрологiчного режимiв, переведення лiсових площ в сiльськогосподарськi угiддя, надмiрна заготiвля деревини. Помiтне ослаблення лiсу, в основному, вiдбувається через забруднення атмосфери. Тому заходи лiсової селекцiї повиннi не послаблювати, а пiдвищувати генетичний потенцiал лiсiв. Центральним питанням є збереження генетичної варiабельностi в межах виду. Особливо це актуально для регiонiв, де лiсовi багатства зазнали i надалi зазнають безжального винищення. Восени 2003 року в м. Мукачево вiдбулася Мiжнародна лiсiвнича конференцiя: "Природнi лiси в помiрнiй зонi Європи - цiнностi та використання". Органiзаторами конференцiї виступили Україна i Швейцарiя. В матерiалах конференцiї вмiщено понад 130 тез, доповiдей, коротких повiдомлень та постерiв. Багато учасникiв конференцїi присвятили свої доповiдi проблемам збереження лiсових генетичних ресурсiв. Велику увагу збереженню генетичних резерватiв придiляють за кордоном. Так, зокрема, в роботах шведських вчених встановлюються первиннi i сучаснi ареали головних лiсоутворюючих порiд: ялини, ялицi, бука, дуба i шляхи їх мiграцiї, викладенi критерiї видiлення генетичних резерватiв i принципи ведення господарства в них [8]. Цiнними осередками розмаїття деревних видiв вважаються пралiсовi дiлянки. Такi релiкти первiсних лiсiв збереглися на вiддалених гiрських чи заболочених територiях Балкан, Альпiйського та Карпатського регiонiв, займаючи 0,4% лiсові площi, або 0,3 млн.га. Найбiльше їх є в Словаччинi, Болгарiї, Албанії, Словенiї та Чеськiй Республiцi. Спiльною рисою в них є вiдсутнiсть будь-якого ведення лiсового господарства. Загалом тут нараховується понад 2500 резерватiв суворого охоронного статусу. Середнiй розмiр резерватiв становить 40-100 га. В них переважають мiшанi лiси - ялицево-буковi або ялицево-смереково-буковi [9]. Дослiдження пралiсiв - важливий напрямок лiсознавства. Що ж до цiн- ностi їх для практики лiсогосподарювання, то наявнi i деякi сумнiви. Вже перше повiдомлення, яким вiдкривається вищеприведена конференцiя має промовисту назву пiд знаком запиту - чи є старi лiси джерелом знань для практики, чи це лише мiф? Наводяться три групи причин для сумнiву - чи дiйсно є подiбнiсть умов; малi площi; особливостi методики вивчення. Проте, деякi аспекти кориснi для ведення лiсового господарства на природних засадах (с1оseto-nature silviculture), автори визнають [10-19].
Є певні напрацювання з питань створення і використання селекційної бази ялиці, зберігання її насіння та вирощування садивного матеріалу [38,39,43-47]. Згідно з діючим нині лісонасінним районуванням на території Українських Карпат є чотири лісонасінних райони з десятьма підрайонами ялиці білої. В основу їх виділення покладено геоботанічне районування, де окрім характеру рослинного покриву враховані і кліматичні умови території. Переміщення насіння з лісогосподарською метою допускається в межах одного підрайону, сусідніх підрайонів одного району та одних і тих самих висотно- екологічних пасм підрайонів двох суміжних лісонасінних районів[50].
Перехід лісового насінництва на селекційну основу може відбутися лише за рахунок масового розмноження цінних високопродуктивних насаджень та дерев. Значні розміри лісокористування в минулому, збереженість невеликої кількості корінних, високоповнотних ялицевих деревостанів викликає стурбованість за долю генофонду цієї цінної породи. Адже відомо, що збір насіння ялиці білої без урахування вимог