КОНТРОЛЬНА РОБОТА

“Право екологічної безпеки”

Тема:

“Форми реалізації права громадян на екологічну безпеку”

Зміст

Вступ .................................................................................................................................3

Розділ 1. Функціонально-процедурне запезпечення реалізації прав громадян на екологічну безпеку ..........................................................................................................5

Розділ 2. Планування локалізації і ліквідації аварій на об'єктах підвищеної небез-пеки ...............................................................................................................10

Розділ 3.Забезпечення інформування про екологічно небезпечну діяльність.14

Висновки ...............................................................................................................20

Список використаних джерел та літератури ......................................................22

Вступ

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Норми права носили декларативний характер і не стримували занепад екологічного стану України, зараз, з прийняттям низки суттєвих законодавчих актів, все рівно, ще рано казати про належне правове регулювання, відсутній також механізм реалізації права на здорове і безпечне довкілля, панує екологічний нігілізм, зумовлений багатьма факторами.

Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональним кризами. Чорнобильська катастрофа з її довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Права громадян на екологічну безпеку як окремої ланки правових можливостей фізичних осіб у рамках Європейського Співтовариства не легалізовані й кон-цептуально не є загальновизнаними. Тож першочерговим зав-данням представників нашої держави є ініціювання зазначених правових принципів та забезпечення рівня європейського пра-вового, а згодом і міжнародно-правового регулювання, втілення їх у різні форми правових документів — директиви, постанови, конвенції, договори, а можливо в перспективі — внесення попра-вок до Європейської конвенції з прав людини та прийняття в подальшому спеціальної Конвенції про екологічні права люди-ни під егідою ООН, в якій доцільно виділити норми про суб'-єктивне право громадян на екологічну безпеку, що і обумовлює актуальність вивчення даної теми.

Метою контрольної роботи є комплексне та всебічне вивчення форм реалізації прав громадян на екологічну ситуацію, характеристика забезпечення інформування населення про екологічно небезпечну діяльність.

Розділ 1. Функціонально-процедурне запезпечення реалізації прав громадян на екологічну безпеку

У механізмі гарантій реалізації та захисту права громадян на екологічну безпеку важливе місце належить функціонально-проце-дурному, тобто процесуальному доюрисдикційному забезпеченню.

Аналіз загальної та спеціальної літератури у сфері тектоекології, чинного законодавства та практики його застосування свідчить, що функціональне забезпечення переважно пов'язується з інституційними системами у формі дослідження та оцінюван-ня реалізації ними конкретних функціональних повноважень, що з погляду потреб ефективності практики очевидно є недо-статнім, оскільки призводить до констатації здебільшого статич-ного, формально-юридичного стану певної інституційної струк-тури, тобто розкриття продекларованих формально-юридичних можливостей, досягнення мети відповідної діяльності.

Не відкидаючи важливість такого підходу, сформульованого в теорії управління (тектології) упродовж значного часу на базі створення різноманітних організаційних структур, сприйнятого теорією адміністративного права та інших галузевих наук, у тому числі теорією екологічного права, слід разом з тим вказати на його недосконалість, неповноту і до певної міри архаїзм зазна-ченого науково-пізнавального методу, оскільки він не дозволяє об'єктивно і всебічно висвітлити саму механіку, тобто специфіку здійснення певної функціональної діяльності [10].

А відтак затушовується весь механізм динаміки, здійснення діяльності, тобто функціонального забезпечення екологічної без-пеки, який реалізується шляхом дотримання доюрисдикційних процедур, що надає функціональним повноваженням життєвого змісту, свідчить про їхню ефективність чи неефективність у той чи інший проміжок часу на відповідному інституційному рівні. Отже, функціонально-процесуальний підхід з погляду практич-ної теорії є більш виправданим, особливо в частині виявлення його гарантувальних можливостей на стадії реалізації чи захи-сту права громадян на екологічну безпеку.

Із цих позицій особливого значення набувають такі регуля-тивні функціонально-процедурні гарантії реалізації права гро-мадян на екологічну безпеку [6]:

10. Державний нагляд і контроль у сфері забезпечення еколо-гічної безпеки.

Регулювання здійснення екологічно небезпечної діяльності обумовило не тільки новаційні правові ідеї чинного законодав-ства, але й порівняно із попередньою практикою нормативно-правової регламентації продукувало нові механізми та інстру-ментарії забезпечення екологічної безпеки (особливо в частині використання (застосування, експлуатації тощо) об'єктів підви-щеної екологічної небезпеки), які спрямовані насамперед на га-рантування права людини і громадянина на екологічну безпеку [8].

У системі функціонально-процесуальних гарантій реалізації права громадян на екологічну безпеку чинне законодавство чільне місце відводить порядку підготовки, аналізу та оцінювання декла-рації безпеки. Основні вимоги щодо декларування безпеки пе-редбачені Законом України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18 січня 2001 року [3], у якому гармонізовані основні прин-ципи та положення міжнародних конвенцій та інших актів міжнародно-правового регулювання, і Законом України "Про за-хист населення і територій від надзвичайних ситуацій техноген-ного та природного характеру" від 8 червня 2000 року [4].

Принципового значення у контексті досліджуваних аспектів набуває вимога Закону "Про об'єкти підвищеної небезпеки" [3] сто-совно того, що суб'єкти господарської діяльності, на праві влас-ності у яких перебувають об'єкти підвищеної небезпеки, тобто господарської системи або комплекси, на яких використовують-ся, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспор-туються одна чи декілька небезпечних речовин або категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно вста-новлені порогові маси, та інші об'єкти, що становлять реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації природного і техно-генного характеру, зобов'язані підготувати та подати до місце-вих