На державному рівні Служба медицини катастроф організуєть-ся в системі МОЗ України, а на територіальному — відповідно в системі МОЗ Автономної Республіки Крим, управлінь (відділів) охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Координацію роботи Служби медицини катастроф на держав-ному рівні здійснює Центральна координаційна комісія МОЗ України, а на територіальному — відповідно Кримська респуб-ліканська, обласні, Київська та Севастопольська міські територі-альні координаційні комісії, які діють на підставі Положення про координаційні комісії Державної служби медицини катастроф, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 343 [6].

До складу Служби медицини катастроф на державному рівні входять Український науково-практичний центр екстреної медич-ної допомоги та медицини катастроф, медичні формування, ліку-вальні заклади, визначені МОЗ України за погодженням з МНС, Міноборони, МВС, Мінтрансом, Радою міністрів Автономної Респуб-ліки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також створені на базі цих закладів охорони здоров'я спеціальні бригади постійної готовності.

На територіальному рівні Служба медицини катастроф об'єд-нує територіальні центри екстреної медичної допомоги, спеціалі-зовані бригади постійної готовності, медичні формування, ліку-вальні заклади, віднесені МОЗ України до цього рівня за пого-дженням з МОЗ Автономної Республіки Крим, обласними, Київ-ською та Севастопольською міськими державними адміністра-ціями, а також створені на базі цих закладів охорони здоров'я спеціалізовані територіальні бригади постійної готовності [10].

Відповідно до покладених завдань ця служба здійснює комп-лекс профілактичних, лікувальних та інших заходів запобігання та реагування на надзвичайні ситуації. До заходів запобігання можна віднести:

а) організацію і проведення комплексу санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів у районах екстремальних ситуацій;

б) координацію робіт, спрямованих на забезпечення готовності органів охорони здоров'я, визначених МОЗ України лікувальних закладів, системи зв'язку та оповіщення, медичних та спеціалі-зованих формувань і закладів служби до дії в екстремальних ситуаціях;

в) забезпечення створення та раціонального використання резерву матеріально-технічних ресурсів для проведення заходів Служби на центральному та територіальному рівнях;

г) проведення підготовки медичних і немедичних працівників, на яких покладено надання медичної допомоги в екстремаль-них ситуаціях;

д) здійснення науково-дослідних робіт, пов'язаних з удоско-наленням форм і методів організації надання медичної допомо-ги постраждалим в екстремальних ситуаціях;

є) участь у міжнародному співробітництві з проблем медици-ни катастроф.

Служба медицини катастроф здійснює свою діяльність згідно з планами медико-санітарного забезпечення населення на випа-док виникнення екстремальних ситуацій. На державному рівні такий план розробляється МОЗ України, розглядається Централь-ною координаційною комісією і затверджується Кабінетом Міністрів України, а на територіальному рівні плани затверджу-ються відповідно МОЗ Автономної Республіки Крим, управлін-нями (відділами) охорони здоров'я обласних, Київської і Севас-топольської міських державних адміністрацій, розглядаються територіальними координаційними комісіями і затверджується вищезгаданими органами.

При цьому варто зазначити, що координаційні комісії є пос-тійно діючими дорадчими (позаштатними) органами, утвореними з метою узгодження складу та порядку використання в екстре-мальних ситуаціях медичних сил і засобів, визначених МОЗ України за погодженням зі спеціалізованими органами цен-тральної та місцевої виконавчої влади.

Розділ 2. Кон-цепція створення Єдиної державної системи запобігання і реагу-вання на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації

Деякі підходи щодо забезпечення екологічної безпеки на організаційно-функціональному рівні були сформульовані в Кон-цепції створення Єдиної державної системи запобігання і реагу-вання на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації, схвале-ної постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 1995 р. № 501 [4]. Метою створення цієї системи є забезпечення безпе-ки населення, навколишнього природного середовища, об'єктів і споруд та уникнення або зменшення на цій основі можливих економічних, соціальних, інших втрат суспільства від аварій, катастроф та інших надзвичайних ситуацій техногенного і при-родного походження.

Досягнення цієї мети передбачається шляхом розроблення механізму регулювання техногенно-екологічної безпеки та за допомогою системних заходів, що здійснюватимуться міністер-ствами, відомствами, урядом Автономної Республіки Крим, місце-вими органами державної виконавчої влади та виконавчими органами місцевих рад і спрямовуватимуться на запобігання надзвичайним ситуаціям, підвищення готовності до них та ефек-тивне реагування у разі їх виникнення.

Виходячи з викладеного концепцією визначено основні зав-дання Єдиної державної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації, аналіз яких доз-воляє розглядати їх як логічну систему дій і заходів [8]:

а) розроблення перспективної політики у справі запобігання і реагування на надзвичайні ситуації та прийняття відповідних рішень;

б) розвиток нормативної бази для забезпечення нормального рівня техногенно-екологічної безпеки та підвищення ефектив-ності реагування на надзвичайні ситуації;

в) планування та регулювання процесів досягнення визначе-них показників техногенно-екологічної безпеки;

г) прогнозування і виявлення потенційних джерел виникнен-ня надзвичайних ситуацій;

д) розроблення можливих сценаріїв розвитку подій та відпо-відних планів реагування на них;

є) своєчасне інформування належних органів центральної і місцевої державної виконавчої влади та виконавчих органів міських, районних у містах рад про загрозу виникнення надзви-чайних ситуацій;

є) створення, підтримка і забезпечення необхідного рівня го-товності системи реагування на надзвичайні ситуації;

ж) здійснення заходів щодо запобігання таким ситуаціям та поліпшення їх наслідків, забезпечення ефективності дій у над-звичайних ситуаціях та організація ліквідації їх наслідків;

з) розвиток і координація міждержавних відносин з питань регулювання техногенно-екологічної безпеки;

и) мінімізація ризику виникнення надзвичайних ситуацій, особливо з транскордонним впливом;

і) узгодження з іншими державами заходів реагування і взає-модопомоги в разі виникнення надзвичайних ситуацій;

ї) приведення системи екологічної безпеки в частині запобі-гання і реагування на надзвичайні ситуації