РЕФЕРАТ

На тему: «Еколого-господарська інфраструктура, меліоративно-гідротехнічна підсистема »

ПЛАН

1. Еколого-господарська інфраструктура.

2. Меліоративно-гідротехнічна підсистема.

Еколого-господарська інфраструктура проектується при землевпорядкуванні. Відповідно до статті 43 Основ законодавства про землеустрій включає систему заходів, спрямованих на охорону та раціональне використання землі, і передбачає:

1) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень;

2) розробку генеральних схем використання та охорони земельних ресурсів, а також схем землеустрою областей і адміністративних районів; складання проектів, зв'язаних з охороною та використанням землі;

3) складання проектів, утворення нових і впорядкування існуючих землекористувань з усуненням незручностей у розташуванні земель, відведення земельних ділянок у натурі;

Для створення оптимальних ландшафтів необхідно узгодити функціонування всіх технологічних процесів сільськогосподарського виробництва, що можливо лише при раціональній організації території кожного сільськогосподарського підприємства, яке дасть змогу оптимізувати ландшафт в його природних межах. Раціональна організація внутрігосподарської території передбачає екологічно доцільне розміщення виробничих підрозділів сільськогосподарських підприємств, магістральної дорожньої мережі, організацію угідь і сівозмін, садів, виноградників, сіножатей і пасовищ. Так, виробничі підрозділи підприємств у районах водної ерозії-слід розмішувати по водорозділах. Крім того, визначають види і кількість сівозмін, розміщення їх полів на ґрунтах, що належать йо однієї категорії; здійснюють, внутріпольову організацію території, яка включає проектування виробничих ділянок, лісових і буферних смуг, а також дорожньої мережі по межах цих ділянок. Для кожної з них встановлюють систему обробітку ґрунту і сільськогосподарських культур.

Раціональна організація території значною мірою залежить від системи землеробства. В районах, територія яких ерозійне небезпечна, вся її організація і система землеробства повинні бути спрямовані на захист ґрунтів від ерозії. Найбільш повно цій меті відповідає протиерозійна система землеробства з контур-но-меліоративною організацією території, яка передбачає заміну полів-прямокутників на контури (смуги), що вписуються в ландшафт, рельєф місцевості, а також застосування культур, які потребують впровадження різних технологій обробітку ґрунту. Так, на ділянках, що мають схили крутістю до 3°, вирощують просапні культури. На схилах крутістю до 1°, де ерозія, а також винесення добрив і пестицидів практично відсутні, застосовують лише агротехнічні (обробіток ґрунту вздовж горизонталей, упоперек схилу) заходи регулювання стоку. На схилах крутістю 1-3°, крім зазначених агротехнічних заходів, слід створювати систему лісосмуг (на відстані до 300 м між ними), що, як свідчить практика агролісомеліорації, позитивно впливає на поверхневий стік V пов'язані з ним ерозійні процеси.

На ділянках, розташованих на схилах крутістю від 3,1 до 7, впроваджують так звану польову сівозміну з контурним обробітком землі. Тут вирощують зернові культури і кукурудзу з підсівом багаторічних трав.

Оскільки на цих схилах наявні концентровані водні потоки, що зумовлюють активізацію ерозійних процесів, для запобігання цьому створюють захисні лісосмуги, відстань між якими повинна становити 200 м, а також прияружні і прибалкові смуги, насадження-муло-фільтри на конусах виносу і в улоговинах.

Лісосмуги створюють завширшки 8—12 м, ажурної конструкції, деревно-чагарникового типу, із дерев з глибокою кореневою системою. На ділянках з концентрованими потоками води будують гідротехнічні споруди (Міхович А. Г. та ін., 1986). Ділянки із крутістю схилів понад 7° відводять під залуження, а крутістю 15° — під залісення та сади. Застосовують безплужний обробіток ґрунту.

На яругах і балках проводять комплекс заходів, що включає спорудження водозатримуючих валів, залісення крутосхилів і будівництво водотоків. У межах гідрографічної мережі створюють захисні лісонасадження вздовж берегів, водойм, мулофільтри по дну ярів та балок, суцільне залісення ярів. Впровадження цієї системи землеробства майже вдвоє підвищує врожайність зернових і пропашних куль-тур.

Сільськогосподарський ландшафт в наш час — не тільки виробничий простір. Як культурний ландшафт він повинен бути також місцем відпочинку, отже, його треба відповідно впорядкувати. Для цього слід урізноманітнити розміщення і взаємовідносини природних та штучних компонентів. Цю роль виконують, як вказує X. Пойкер (1987), лісові ділянки на полях, живі огорожі, захисні насадження, зарості чагарників, верб, деревно-чагарникові насадження вздовж берегів річок, окремо стоячі і групи дерев, лісові ділянки, цілинні луки, посадки плодових дерев та кущів, ставки, джерела, залужені схили доріг, залісені яруги, суходільні схили, газони. У відповідних місцях (лісові насадження біля ставків, джерел, берегів річок) створюють малі архітектурні форми. Площа таких ділянок повинна становити до 5 % корисної площі сільськогосподарських угідь.

При недотриманні цих вимог або при втручанні без урахування екологічних закономірностей ландшафти деградують.

Дигресія агроландшафтів — досить поширене явище, і хоча в розрізі природних зон вона проявляється по-різному, наслідок її один — спрощення біотичної структури, а подекуди й цілковите знищення живих покривів, дигресія окремих ландшафтів.

Протягом останніх 20—30 років відбулася загальна ксеризація поліських агроландшафтів. Полісся взагалі — унікальне природне утворення з надзвичайно складною системою прямих і зворотних зв'язків, які склалися тут протягом тривалої еволюції ландшафтів. Екологічне значення Полісся для України значно більше порівняно з його площею. Одночасно це і найбільш уразливий регіон, що зумовлено характером його основних природоутворювальних елементів — грунтів, рослин, водного режиму та існуючими між ними залежностями. І хоча про меліорацію сказано і написано вже чимало, варто звернути увагу на одну обста-вину, яка випала з поля зору