Найбільший прорахунок, на наш погляд, полягає в тому, що досі при дослідженні Полісся основну увагу приділяли елементам природи— грунтам, рослинам, фунтовим водам тощо, а їх взаємодії — значно менше. Це певною мірою пояснюється відомчим підходом до вивчення природи, внаслідок чого по Поліссю, як і по інших регіонах, немає жодного закінченого екологічного дослідження. В тому числі не одержано відповіді на теоретично досить складне і практично важливе питання про гідрологічну роль поліських боліт.

На думку В. В. Докучаєва, болото є не лише сховищем води подібно до озера, але й великим конденсатором вологи. У наших дослідах з лізиметрами, де було встановлено штучний рівень води, у бездощові дні нагромаджувалося стільки вологи, що річний баланс опадів слід було б збільшити на 40—50 %. Отже, водяна пара конденсується там, де вже є вода у рідкому стані. Це — відоме з молекулярної фізики явище капілярної конденсації за Томпсоном, у денному разі підсилене градієнтно-термічною конденсацією за Лебєдєвим. Таким чином, можна зробити висновок, згідно з яким близьководні грунти, що переважають на Поліссі, є потужним джерелом додаткового зволоження території.

З погляду екології це явище трактується так. Якщо відбудеться (а це вже спостерігається у багатьох районах Полісся) зниження рівня ґрунтових вод на певну, ще невідому нам критичну величину, поліські грунти втратять додаткове джерело вологи, що призведе до посилення ґрунтової посухи, ксеризації ландшафту. Вони начебто перемістяться в іншу кліматичну зону, скажімо в Херсонську область, що вже, власне, й спостерігається на значній частиш Полісся.

Аналогічні за екологічним змістом приклади можна було б навести для ілюстрації деградації агроландшафтів степової зони під впливом зрошення, де південні чорноземи на відміну від північних лучних, виявилися досить чутливими до дії електролітів підвищеної вологості, що й спричиняє деградацію їхньої лісової матриці. На цей процес потім накладаються процеси деградації інших структур гумусу, біоти тощо. Механізм такого явища досить добре простежується засобами колоїдної хімії, зокрема тієї її частини, яка вивчає фізико-хімічну механіку дисперсних систем.

Не менш істотно видозмінюються, трансформуються лучні агроландшафти, які з екологічного погляду разом з іншими типами рослинності утворюють живі покриви Землі.

З метою одержання щораз більшої кількості врожаїв сина лучні екосистеми зазнали такої трансформації, що перестають виконувати функції стабілізатора природного середовища. Протягом останніх 30—40 років набула поширення система меліорації пасовищ. Природні . лучні екосистеми поступаються місцем перед сіяними луками (у першій фазі), де висівають травосумішки з участю дводольних видів. Хоча штучні пасовища досить продуктивні, тривалість їх використання невелика. Крім того, вони потребують реконструкції.

В агроландшафтах України лучні екосистеми займають порівняно невелику площу. Гідрологічна роль їх набагато важливіша, ніж біоценотична. Лучна рослинність переносить досить високий рівень ґрунтових вод, завдяки чому ці екосистеми можуть відігравати роль «сухих водойм». Підвищення рівня ґрунтових вод на 20 см від середнього лише на площі 1 млн. га може акумулювати 1 млрд. м3 води, що дорівнює місткості великої водойми. Можна говорити й про інші функції лучних екосистем як стабілізаторів природного середовища.

На загальному фоні погіршення екологічної ситуації Слід замислитися над тим, якою мірою прийнятні нині способи використання лучних екосистем, розроблені ще 40—50 років тому?

Проблема природних лук і пасовищ становить предмет дискусій серед спеціалістів. Використання в наших умовах агротехнічних методів, застосовуваних у країнах Центральної Європи,— наслідок неопрацьованості інших підходів до цієї проблеми, невіри в те, що на природних луках можна одержувати високі врожаї поживних кормів без радикальних змін природи екосистем. У світлі сучасних екологічних знань вода (надмірне зволоження) не може бути і не є фактором, що обмежує продуктивність рослин. З великою ймовірністю високі врожаї можна одержувати не лише на перезволожених землях, а й при їхньому недостатньому зволоженні. Зокрема, шляхом раціонального змішування і розміщення видів можна, як свідчить досвід Ростовського держуніверситету, одержувати у зоні нестійкого землеробства 150 тис. корм, од з 1 га.

Меліоративно-гідротехнічна підсистема створюється тоді, коли частина стоку, що залишилась незарегульованою агротехнічними і лісо-меліоративними заходами, продовжує ерозійну діяльність. Це відбувається тому, що комплекс спеціальних агротехнічних прийомів обробітку ґрунту та система захисних лісових насаджень не завжди забезпечують повне поглинання поверхневого стоку або зменшення його до рівня, який не викликав би ерозійних процесів. У цих випадках формується концентрований поверхневий стік, нейтралізацію якого проводять за допомогою відповідних простих споруд.

Основним завданням меліоративно-гідротехнічної системи є боротьба з утворенням на полях концентрованих стоків води, що дають початок ерозії, затримання поверхневого стоку і безпечне спрямування незарегульованого стоку в гідрографічну мережу. Тому цю систему слід вважати складовою частиною єдиного - екологічного комплексу заходів по зарегулюванню поверхневого стоку.

Водорегулюючі споруди, застосовувані для нейтралізації руйнівної сили води, поділяють на водозатримуючі, водовідвідні та водозбірні.

Найбільш поширеними водорегулюючими спорудами є земляні вали. Проводять також обвалування схилів з метою затримання талих вод у місцях їх утворення та недопущення поверхневого стоку. Обвалування здійснюють восени по зябу або після чорного пару. Вали розташовують упоперек схилу шляхом оранки всклад або одночасно з оранкою зябу за допомогою додаткового пристрою у вигляді подовженого відвалу до п'ятикорпусного плуга.

Для розрахунку відстані між валами використовують формулу, запропоновану С. С. Соболевим (1960): L=h2/2g tg а, де L — відстань між валами, м; h — робоча висота валу після його осідання, см; g — шар води, що стікає з поверхні ґрунту, який повинен затримати вали; а — крутість схилу, °,

Для запобігання розмиву ґрунту перед вершинами ярів