Нині вода залишається одним з найбільш використовуваних природних ресурсів для розвитку промисловості, сільського і рибного господарства, транспорту, організації відпочинку населення. Об'єм використання води у 1999 р. в Україні становив 13468 млн. м3. Найбільшими споживачами води залишаються промисловість – 63222 млн. м3 (47%), сільське господарство – 3711 млн. м3 (27%) і житлово-комунальне господарство 3315 млн. м3 (25%).

В умовах дефіциту водних ресурсів в Україні важливого значення набуває зменшення витрат води на промислові потреби внаслідок насамперед широкого впровадження у виробництво оборотних, повторних і послідовних систем водопостачання. Такі системи забезпечують економне використання чистої води з природних джерел, зменшують її забруднення, дають змогу додатково видобути цінні речовини, що містяться у забруднених стічних водах, з подальшим їх використанням у народному господарстві. Наприклад, Одеський нафтопереробний завод та Одеський морський порт із стічних вод щороку одержують майже 20 тис. т нафти.

Споживання води у народному господарстві України за останні 25 років зросло більш ніж у 2 рази. Швидкий розвиток промислового і сільськогосподарського виробництва, що супроводжується безперервним збільшенням водоспоживання, особливо гостро ставить питання раціонального використання і охорони водних ресурсів. Вода після господарського використання містить різні хімічні і бактеріальні забруднювачі і, потрапляючи у річки, погіршує якість їх вод. Складна екологічна обстановка в річкових басейнах значною мірою зумовлена високою концентрацією промислового і сільськогосподарського виробництва.

Складність водної проблеми, однак, полягає не тільки у забезпеченні необхідної кількості води для зростаючих потреб людства. Гострота її не меншою мірою пов’язана з прогресивним погіршенням якості води. Розвиток промислового і сільськогосподарського виробництва, урбанізація територій супроводжується дедалі інтенсивнішим забрудненням водних об’єктів стічними водами і різного роду відходами.

Об’єм скидних промислових і комунальних стоків у всьому світі оцінюється величезною цифрою – близько 1500 км3. В 1999 р. в Україні об’єм зворотних вод, що були скинуті у водні об’єкти, збільшився і становив 10988 млн. м3. З них 3172 млн. м3 становили недостатньо очищені води і 746 млн. м3 – без очистки. Загальна потужність очисних споруд, через які мають проходити перед скидом зворотні води, зменшилася проти 1998 р. на 221 млн. м3 і становила 7660 млн. м3. Найбільшу кількість речовин-забрудників водокористувачі скидали у річки Дніпро – 805 тис. т (25%), Сіверський Донець – 492,9 тис. т (15%), Дністер – 190,9 тис. т (5,8%). Як і в минулі роки, найбільше речовин-забрудників скидали області: Донецька – 1540 тис. т, Дніпропетровська – 363, Луганська – 323, Запорізька – 163, Харківська – 115 тис. т. А всього було скинуто 3277,7 тис. т речовин-забрудників.

Щоб забруднені води шкідливо не вплинули на водні організми водойм, вони повинні розводитись у 10-100 разів, а у деяких випадках - у 200-300 разів. Це свідчить, що 1 м3 неочищеної води може забруднити 300 м3 свіжої. Це і обумовлює можливість “водного голоду” в майбутньому, якщо не будуть вжиті радикальні заходи.

Стічні води навіть після очищення за сучасними технологіями потребують для повторного використання багаторазового їх розведення. При наміченому водоспоживанні для цього необхідно витратити приблизно у 2 рази більше відновлюваних ресурсів прісних вод, ніж їх є на найбільш освоєній частині нашої планети.

Наведений, далеко не повний перелік видів використання, пов’язаних з проблемою води, свідчить про те, що необхідно, насамперед, вжити заходів для запобігання виснаженню і забрудненню, а не займатися латанням дірок – ліквідацією найкричущих недоліків, наслідків. Кожна річка, водоймище, ставок, озеро чи джерело, незалежно від того, використовуються чи ні їхні води для щоденних потреб, сільського господарства чи рибальства, повинні бути чистими, оскільки здорове життя можливе тільки на чистій Землі.

Саме малі річки в Україні чи ненайбільше відчули за останні десятиліття тиск людської діяльності, саме вони найбільше змінились, а подекуди навіть повністю зникли. Безпосереднім фактором впливу на малі річки є наявність стоків (очищених і неочищених): комунальних, промислових, сільськогосподарських. Їхня дія особливо небезпечна, тому що в окремих випадках об’єм цих стоків може бути таким самим або й більшим, ніж об’єм стоку малої річки. Об'єм води, що скидається в річкову мережу малих басейнів, дорівнює 2,84 км3, з них забруднених вод – 0,61 км3, або 21%. Це чверть об’єму забруднених стічних вод, що скидають у водні об’єкти України. Серед головних річкових басейнів найбільше використання водних ресурсів малих річок характерне для Причорномор’я, де за їхній рахунок забезпечується майже весь об’єм водокористування, Дунаю (77%), басейну Вісли (57%), Приазов’я (56%), басейну Дністра (51%). Посилення антропогенного пресу призвело до виникнення несприятливої ситуації у гідрологічному режимі, санітарному стані та ландшафтній структурі басейнів малих річок практично у всіх регіонах держави. На перший погляд малі річки не здатні відігравати провідної ролі у водозабезпеченні народного господарства. Проте, складаючи лише 20% сумарного державного водозабору, вони забезпечують на 67% потреби сільгоспводопостачання, на 35% – зрошення, на 25% – господарсько-побутові потреби населення. Об’єм забору води на народногосподарські потреби в басейнах малих річок сягає 20% забору з водних об’єктів суші на Україні.

Якщо врахувати все сказане і порівняти водні ресурси, на які можна розраховувати, з потребами в них, то