Модель розвитку, яка застосовувалась розвинутими країнами в 50-60-ті роки, орієнтувалась на досягнення економічної ефективності. Вважалось, що тільки ефективність економічної системи може прокласти шлях до загального процвітання і покінчити з нерівністю як у межах окремої країни, так і в світовому масштабі. Однак неодноразово вказувалось на надзвичайно низьку ефективність економічної системи промислово розвинутих країн, засновану на непропорційно високих витратах природних

ресурсів.

До початку 70-х років зростаюча чисельність бідних верств населення в країнах, що розвиваються, і відсутність переваг економічного розвитку призвели до росту числа спроб безпосередньо виправити ситуацію з розподілом доходів. Стало зрозумілим: єдине, що може змінити ситуацію - це конкретні дії, розпочаті в широких масштабах і погоджені на світовому рівні. Парадигма розвитку перемістилась у бік урівноваження росту, який в явній формі врахував соціальні цілі (скорочення чисельності бідних верств населення) і надав їм такого ж значення, як і економічній ефективності. Також головним завданням розвитку став захист оточуючого середовища. До початку 80-х років було накопичено велику кількість інформації, яка б свідчила про те, що деградація оточуючого середовища є серйозною перепоною для економічного розвитку. Таким чином, концепція стабільного розвитку з'явилась в результаті об`єднання таких поглядів: економічного, соціального, екологічного.

Обмеженість ресурсів давно вже усвідомлюється як фундаментальний економічний фактор. Висновок про фактичну небезкоштовність "дарових благ природи" був зроблений у рамках концепції сталого розвитку. У наш час існує велика кількість найрізноманітніших підходів до оцінки вартості природних ресурсів.

Концепція сталого розвитку соціально орієнтована. Вона спрямована на збереження соціальної і культурної стабільності, в тому числі на зменшення числа руйнівних конфліктів. У глобальних масштабах бажано також зберегти культурний капітал і більш повно використати практику стабільного розвитку, притаманну недомінуючим культурам. Для досягнення стабільного розвитку сучасному суспільству доведеться створити більш ефективну систему прийняття рішень, яка буде враховувати історичний досвід. Саме розуміння першорядної важливості вирішення соціальних проблем і стало поштовхом до створення Римського клубу і, в кінцевому результаті, до виникнення самої концепції сталого розвитку.

Без справедливого розподілу ресурсів і можливостей між всіма членами людського суспільства стабільний розвиток неможливий. Досягнення гідного життя і благополуччя для всіх громадян світу повинно стати головною метою світового співтовариства. Для стабільного розвитку в першу чергу необхідне створення більш рівноправного суспільства на всіх без винятку рівнях людської організації. Певний гарантований мінімальний рівень життя повинен бути невід`ємним правом будь-якого громадянина.

Розвитком соціальної складової концепції сталого розвитку стала фундаментальна ідея дотримання прав майбутніх поколінь. Природні ресурси Землі є загальною спадщиною всього людства, включаючи як сучасників, так і майбутні покоління. Для стабільного розвитку цей постійний резервний фонд повинен передаватися від покоління до покоління якомога менш виснажливим і забрудненим.

З екологічної точки зору сталий розвиток повинен забезпечувати стабільність біологічних і фізичних систем. Особливе значення має життєздатність локальних екосистем, від яких залежить глобальна стабільність всієї біосфери в цілому. Більше того, поняття природних систем і ареалів проживання можна розуміти широко, включаючи в них створене людиною середовище, таке, наприклад, як міста. Велика увага приділяється збереженню здатності таких систем до змін, а не збереженню їх в деякому "ідеальному" статичному стані. Деградація природних ресурсів, забруднення оточуючого середовища і втрата біологічної різноманітності зменшують здатність екологічних систем до самовідновлення.

Збереження біосфери не може бути самоціллю стабільного розвитку. Його мета - виживання людини як біологічного виду. В той же час все більша кількість людей усвідомлює, що саме подальше існування людства буде неможливим, якщо деградація природного середовища його проживання перевищить деякий, поки що невідомий, а можливо, і принципово невстановлений критичний рівень. Здійснюваний у гармонії з оточуючим середовищем розвиток може сприяти як задоволенню цілого ряду насущних потреб людей, так і зміцненню власної основи розвитку. Роботу над створенням концепції стабільного розвитку не можна вважати завершеною. Певний відбиток накладає і те, що основний документ про сталий розвиток був створений в результаті довгого пошуку компромісів між людьми найрізноманітніших поглядів і переконань.

Практичній реалізації концепції сталого розвитку в світі приділяється все більше уваги. Цим питанням була присвячена Конференція ООН з оточуючого середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1991). На ній міжнародним співтовариством був прийнятий програмний документ з реалізації концепції сталого розвитку. Питанням реалізації цієї програми була присвячена спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН (23-27 червня 1997 року).

Загострення екологічної ситуації вимагає від кожної держави вжити заходів, щоб діяльність, яка ведеться на її території, не була причиною погіршення навколишнього середовища, що веде до змін функцій держави. Здавалось би, до цих пір всі держави переслідували мету виживання і подальшого невизначеного розвитку. І це здійснювалось через усі функції держави - регулювання економічного життя, захист прав людини, сприяння розвиткові освіти і науково-технічному прогресові, забезпечення обороноздатності країни, співробітництво з іншими народами. У своїй сукупності функції держави при їх ефективній реалізації допомагали здійсненню і подальшому розвитку суспільства. Проте ситуація в умовах руху до екологічної катастрофи і поглибленню глобальних протиріч розвитку суттєво змінювалась. Функції держави без наповнення принципами і цілями стабільного розвитку не в змозі забезпечити ні безпеки і розвитку держави, ні добробуту її громадян.

Загибель цивілізації відобразиться на кожній конкретній державі і в сучасних умовах державна стратегія розвитку повинна орієнтуватися як на виживання людства в цілому, так