Цілком зрозуміло, що виживання - це риса глобальної стратегії сталого розвитку, але кожна держава зацікавлена як в самозбереженні, так і у виживанні свого народу. Тому на рівні національної стратегії кожна держава зобов'язана буде включити виживання населення і безперервний розвиток суспільства, якщо вона приєднується до процесу переходу за моделлю стабільного розвитку. А це веде до того, що функція виживання і

безперервного розвитку наповнюється принципово новим змістом, котрого не

було у держав, що розвивались стихійно.

Всі держави донедавна поділяли споживацьку ідеологію, стверджуючу турботу владних структур про задоволення все зростаючих потреб населення. Держави планети сформували індустріально-споживацьке суспільство. На противагу цій ідеології реалізація нової, що орієнтується на виживання, комплексної функції держави полягає не тільки в задоволенні, але і в поступовій кардинальній переорієнтації потреб населення, їх екологізації. До комплексу завдань з виживання і збереження народонаселення перш за все належать підтримка здоров'я населення, забезпечення необхідного з позицій сталого розвитку відтворення людей. Сьогодні стан здоров'я населення, якість його життя і

умови відтворення знаходяться в кризовому стані.

Домінуюче місце в структурі захворювань та смертності населення України посіли хронічні неінфекційні захворювання, передусім хвороби органів дихання, системи кровообігу, злоякісні новоутворення, хвороби нервової системи. За період з 1980 року відбулися значні зміни в захворюваності населення України. По всіх хворобах відзначається зростання їх рівня на 27,3 %. Середня тривалість життя - 66 років. Нині Україна за тривалістю життя чоловіків посідає 29-те місце в Європі і 49-те місце у світі; жінок - відповідно 27-ме місце і 39-те місце. Нині в Україні смертність населення, особливо дітей, значно збільшилась. З 1992 року смертність у нашій державі перевищує народжуваність.

Не меншу тривогу викликає і проблема спадкових захворювань. Поступово збільшується фон генетичних захворювань, число дітей із вродженими вадами здоров'я з покоління в покоління зростає. Все світове співтовариство і кожна з приблизно 200 держав планети просто змушені включати в перелік своїх функцій нову - екологічну. Екологічна функція будь-якої держави повинна носити загальний і глобальний характер. Суть її полягає в тому, щоб забезпечити екологобезпечний розвиток як даної держави, так і всього людства, оскільки друге залежить від першого. Це реалії і перспективи виживання і для конкретної країни, і для світового співтовариства.

Цілком природно, що пріоритетність екологічної функції в умовах глобальної кризи повинна бути досить високою - їй потрібно займати місце зразу ж після економічної, в найбільшій мірі впливати на прийняття державних рішень.

Екологічна функція держави обов'язково повинна знайти відображення в правових відносинах. Цим обумовлюється поява нової, раніше не досліджуваної правової функції. Дана функція права виникла саме тому, що з`явилась необхідність в регулюванні суспільних відносин у сфері взаємодії суспільства і природи. Йдеться перш за все про необхідність забезпечення екологічної безпеки і охорони природи при регулюванні суспільних відносин у галузі господарської та іншої діяльності юридичних і фізичних осіб, діяльності органів державної влади, посадових осіб тощо.

Без активного юридичного втручання в управління природокористування і в охорону природи, без чіткої орієнтації на цілі стабільного розвитку неможливо ефективно реалізовувати принципи нової цивілізаційної моделі розвитку. Екологічна функція права має принципову відмінність від усіх інших функцій - економічної, політичної, культурної, виховної.

З появою екологічної функції можна вести мову, мабуть, про безпрецедентне поєднання законів розвитку суспільства і законів розвитку природи. Причому таке поєднання, котре знайшло б своє відбиття в юридичних законах і еколого-правових нормах. А це можливо тільки в тому випадку, якщо, в принципі, можливо поєднати закони розвитку суспільства і природи в процесі їх взаємодії. Якщо ж це неможливо, то постановка питання про їх відбиття в еколого-правових нормах і законах виявляється недоцільною.

Таким чином, перехід до моделі сталого розвитку потребує змін морально-політичних парадигм усього людства. Екологія природи стає невід'ємною від інших сфер суспільного життя - економіки, соціальних відносин, права та культури. Ідеї сталого розвитку стануть центром відродження духовної та творчої стратегії соціальних дій, базою громадянської, національної та політичної згоди в суспільстві. У подальших дослідженнях проблем формування економіко-екологічної функції держави доцільно врахувати світові процеси інтеграції - диференціації в контексті концепції сталого розвитку.