Заселяючи всі куточки нашої планети, спираючи на державно організовану наукову думку і на її породження, техніку, людина створив у біосфері нову біогенну силу, що підтримує розмноження і подальше заселення різних частин біосфери. Причому разом з розширенням області проживання, людство починає представляти себе усе більш споєну масу, тому що розвиваючі засоби зв'язку – засобу передачі думки огортають усю Земну кулю. Цей процес – повного заселення біосфери людиною – обумовлений ходом історії наукової думки, нерозривно зв'язаний зі швидкістю зносин, з успіхами техніки пересування, з можливістю миттєвої передачі думки, її одночасного обговорення усюди на планеті.

При цьому людина вперше реально зрозуміла, що вона житель планети і може і повинний мислити і діяти в новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, чи родини роду, чи держав їхніх союзів, але й у планетному аспекті. Він, як і все живе, може мислити і діяти в планетному аспекті тільки в області життя — у біосфері, у визначеній земній оболонці, з яким він нерозривно, закономірно зв'язаний і піти з який він не може. Його існування є її функція. Він несе її із собою усюди. І він її неминуче, закономірно, безупинно змінює. Схоже, що вперше ми знаходимося в умовах єдиного геологічного історичного процесу, що охопив одночасно всю планету. XX століття характерне тим, що будь-які подія, що відбувається на планеті, зв'язуються в єдине ціле. І з кожним днем соціальна, наукова і культурна зв'язаність людства тільки підсилюється і поглиблюється. Результат усіх перерахованих вище змін у біосфері планети дав привід французькому геологу Тейяр де Шардену укласти, що біосфера в даний момент швидко геологічно переходить у новий стан – у ноосферу, тобто такий стан у який людський розум і робота, що направляється їм, являють собою нову могутню геологічну силу. Це збіглося, видимо не випадково, з тим моментом коли люди засели усю планету, усе людство економічно об'єдналося в єдине ціле і наукову думку всього людства злилася воєдино, завдяки успіхам у техніку зв'язку. У такий спосіб:

- Людина, як він спостерігається в природі, як і всі живі організми, як усяка жива речовина, є визначена функція біосфери, у визначеному її просторі-часі;

- Людина у всіх його проявах являє собою частина біосфери;

- Прорив наукової думки підготовлений усім минулим біосфери і має еволюційні корені. Ноосфера – це біосфера, перероблена науковою думкою, що підготовляється всім минулим планети, а не короткочасне і перехідне геологічне явище. Вернадський бачив неминучість ноосфери, підготовлюваної як еволюцією біосфери, так і історичним розвитком людства. З погляду ноосферного підходу по-іншому бачаться і сучасні болючі крапки розвитку світової цивілізації. Варварське відношення до біосфери, погроза світової екологічної катастрофи, виробництво засобів масового знищення — усе це повинно мати минуще значення. Питання про корінний поворот до джерел життя, до організованості біосфери в сучасних умовах повинний звучати як сполох, заклик до того, щоб мислити і діяти, у біосферному – планетному аспекті.

Грунт — основний компонент наземних екосистем, що утворився протягом геологічних епох в результаті по-стійної взаємодії біотичних і абіотичних факторів. Як складний біоорганомінеральний комплекс грунти є при-родною основою функціонування екологічних систем біосфери. Грунти - органічно-мінеральний продукт багаторічної спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла й світ-ла. Ці природні утворення характеризуються родючістю, забезпе-чують рослини поживними речовинами (калієм, вуглецем, азотом, фосфором тощо) і всім необхідним для їхньої життєдіяльності. Грунти виконують активну фільтруючу роль у очищенні природ-них і стічних вод. Грунтово-рослинний покрив планети е регулятором водного балансу суходолу, оскільки він поглинає, утримує й перерозподіляє велику кількість атмосферної вологи. Це — універсальний біологіч-ний фільтр і нейтралізатор багатьох видів антропічних забруднень.

В Україні нараховують понад 38 типів грунтів. Вони відрізняють-ся між собою структурою, мінеральним складом, вмістом гумусу та поживних елементів, фізичними й хімічними властивостями, родю-чістю, придатністю для сільськогосподарського використання. З усіх видів грунтів найродючіші чорноземи. Родючість грунтів визначає такий компонент, як гумус (перегній). Це органічна речо-вина, що утворилася з решток відмерлих організмів, а також у ре-зультаті життєдіяльності організмів, які переробляють ці рештки, роз-кладають, збагачують вуглекислим газом, водою, аміаком та іншими речовинами. Процес утворення грунту (ґрунтоутворення) — важлива частина біологічного кругообігу речовин й енергії. Грунт забезпечує рослини калієм, вуглецем, азотом, фосфором тощо.

Родючість грунту залежить від кількості цих речовин у гумусі, вміс-ту гумусу в грунті та товщини шару грунту. Кращі чорноземи містять до 70—90% гумусу (залежно від того, живий він чи мертвий). Російський ґрунтознавець В.В.Докучаєв писав, що чорнозем дорож-чий за золото, дорожчий за вугілля. У Міжнародному інституті мет-рології у Парижі поряд з еталонами метра, кілограма та інших мір поміщено моноліт чорнозему з Воронезької області, як еталон найродючішого грунту в світі.

Основні причини зниження агрономічних властивостей грунту - це, насамперед, багаторазовий обробіток його різними зна-ряддями за допомогою потужних і важких колісних тракторів і ком-байнів; водна та вітрова ерозії (цей процес різко зростає внаслідок низької культури землеробства, застарілих методів обробітку грунту тощо); споживацьке ставлення до землі,