Реферат

Раціональне землекористування як складова системи заходів охорони земель

Запорукою сталого і високоефективного сільськогосподарського виробництва є раціональне використання земельних ресурсів. В аграрному секторі економіки використовується основна частина (70,3%) від загальної площі земель України (60335 тис. га). Просторова неоднорідність грунтоутворення знайшла відображення в структурі грунтового покриву (табл.1).

Таблиця 1 - Структура грунтового покриву України за матеріалами досліджень 1957-1961 рр.

В результаті земельні ресурси значно диференціюються за родючістю. В умовах важкого економічного стану більшості сільгосппідприємств вимоги рослин задовольняються практично за рахунок тільки природної родючості грунтів. Її параметри стосовно провідних сільськогосподарських культур визначаються генетичними особливостями грунтів, їх гранулометричним складом, ступенем зволоження та попередниками і мають значні відмінності в зонально-регіональному плані. Для прикладу, агропотенціал озимої пшениці після зайнятого пару за природної родючості грунтів в середні за зволоженням роки і при високому рівні агротехніки коливається від 7-9 до 34-38 ц/га. Врожайність 7-9 ц/га властива дерновим опідзоленим піщаним грунтам, 10-15 ц/га - дерновим опідзоленим зв'язно-піщаним, буро-підзолистим кислим поверхнево оглеєним легко- і середньосуглинковим, ясно-сірим та сірим поверхнево-оглеєним недренованим легко- і середньосуглинковим; ясно-сірим та сірим поверхнево-оглеєним; 16-21 ц/га - дерново-підзолистим автоморфним і глеюватим легкосупіщаним (11-15% фізичної глини), каштановим та темно-каштановим середньо- і важкосуглинковим та легкоглинистим; 23-26 ц/га - дерново-підзолистим автоморфним і глеюватим важкосупіщаним (16-20% фізичної глини), чорноземам південним важкосуглинковим і легкоглинистим, чорноземам звичайним важкосуглинковим східної частини центрального Степу; 27-30 ц/га - чорноземам звичайним глибоким важкосуглинковим; 31-33 ц/га - сірим лісовим, темно-сірим опідзоленим, чорноземам опідзоленим та чорноземам типовим північної частини Лісостепу з вмістом фізичної глини 26-40%; 34-38 ц/га - темно-сірим, чорноземам опідзоленим середньосуглинковим вологої частини Лісостепу; темно-сірим опідзоленим, чорноземам опідзоленим та чорноземам типовим важкосуглинковим і легкоглинистим південної частини Лісостепу, чорноземам звичайним глибоким легкоглинистим Північного Степу. При внесенні добрив та проведенні меліоративних заходів в оптимальних об`ємах параметри родючості зростають на 10-30% для грунтів Сухого Степу, Степу та південної частини Лісостепу, 30-50% - північної та вологої частини Лісостепу, до 100-200% - на грунтах Полісся, до 300% - на поверхнево-оглеєних грунтах. Аналогічна диференціація за параметрами природної та ефективної родючості властива грунтам також стосовно інших культур. Реалізація вказаних її рівнів досягається лише за умови високої агротехніки, якісного насіннєвого матеріалу тощо.

В Україні в залежності від регіону до 30-60% земель знаходиться на схилах. Погіршені умови грунтоутворення на них внаслідок аридизації водного режиму знаходять відображення як у формуванні різних за параметрами профілю грунтів, так і суттєвому - на 15-50% залежно від ступеню ксероморфності - зниженні їх родючості. Крім цього, для них характерний періодичний розвиток ерозії, приуроченої до природної мікрорельєфної стокоскидної мережі у вигляді папілярів стоку. Реорганізація землевпорядкування в ході проведення земельної реформи призвела до збільшення кількості меж, доріг тощо як штучних рубежів на шляху природного скидання поверхневого стоку, що загрожує посиленням водної ерозії.

За 40 років після закінчення крупномасштабних обстежень земельних ресурсів 1957-1961 рр. грунтовий покрив зазнав змін. В зв`язку з цим оцінити реальний стан земельних ресурсів можливо лише за умови суцільного дослідження грунтового покриву. Україна в деякій мірі запізнюється з вирішенням цього питання. Перехід до ринкових відносин, реформування аграрного сектору економіки та введення приватної власності на землю вимагає точної інформації про якісний склад земельних ресурсів для визначення їх агровиробничих можливостей, оцінки вартості, податкової політики, моніторингу за станом грунтів з метою недопущення їх деградації, підвищення ефективності виробництва шляхом впровадження адаптивних до грунтово-екологічних умов технологій землеробства тощо. На порядок денний стає питання про повторне крупномасштабне дослідження грунтів України.

За його результатами для кожного землевласника повинні бути розроблені матеріали для використання у практичних цілях:

1. Сертифікати якості грунтів за властивостями і вмістом токсичних забруднювачів та інтерпретація їх за ступенем сприятливості для с.-г. культур і обгрунтування досягнення оптимального рівня.

2. Агропотенціал природної та ефективної родючості грунтів у розрізі провідних сільськогосподарських культур.

3. Рекомендації з раціонального використання природного потенціалу грунтів і підвищення їх ефективної родючості в умовах мінливої ринкової кон’юнктури.

4. Розробка проектів меліорації чи реорганізації землевпорядкування, якщо землі потребують меліорації або зазнають деградації внаслідок недоліків існуючого землевпорядкування.

Активно відбувається процес диференціації землеволодіння і землекористування, утворюються фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи, приватно-орендні підприємства тощо. З іншого боку з року в рік погіршується якісний стан земельного фонду і екологічного сере-довища, посилюються деградаційні процеси (ерозія, перезволоження земель, засолення тощо), забруднюється грунт, вода, рослинність й атмосфера важкими металами, радіонуклідами, пестицидами, залишками добрив.

На практиці зменшення родючості ґрунтів викликалося багатьма причинами: вичерпуванням традиційних землеробських технологій, недоліками в агротехніці, недооцінкою природоохоронних факторів. Головним принципом розвитку агропромислового комплексу є широке впроваджувати ресурсозберігаючих технології, протиерозійних заходів, масштабнішого застосування органічних добрив, агролісомеліорації, вапнування кислих і гіпсування лужних ґрунтів, біологічних та інтегрованих системи захисту рослин від шкідників та хвороб.

Раціональне використання землі - це таке використання, яке відповідає її цільовому призначенню, забезпечує високу ефективність землекористування і її охорону, спрямовану на запобігання необґрунтованого вилучення земель сільськогосподарського призначення, захист від антропогенного впливу, відтворення і підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливості режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Раціональне використання та охорона земельних ресурсів повинні здій-снюватися з дотриманням вимог наукових основ землекористування:

· розширене відтворення продуктивності земель;

· запровадження комплексу заходів щодо захисту земельних ресурсів від деградаційних процесів;

· цілеспрямоване перетворення ландшафту для забезпечення опти-мальних умов співіснування людини і екосистеми;

· розвиток