Курсова робота

Екологія людини

Вступ.

Серед глобальних проблем сучасності однією з найважливіших є проблема виживання людства. Людина протягом століть прагнула не пристосуватися до природного середовища, а зробити його зручним для свого існування. Тепер ми усвідомили, що будь-яка діяльність людини впливає на навколишнє середовище, а погіршення стану біосфери є небезпечним для всіх живих істот взагалі, а зокрема і для людини, яка всіма своїми життєвими функціями пов’язана з природними екосистемами і повністю залежить від їхньої цілісності та безперервного функціонування. Всі процеси в біосфері взаємозалежні. Людство - лише незначна частина біосфери, а людина є лише одним із видів органічного життя - Homo sapiens (людина розумна). Розум виділив людину з тваринного світу і дав йому величезна могутність. Складність природи людини визначена тим, що вона одночасно перебуває у трьох вимірах: як фізичне тіло; як жива система; як особистість. Тому взаємозв’язок людини і середовища її існування дуже складний. Це зумовлено складністю як людської природи, так і зовнішнього середовища [ 7].

Екологічна наука повинна бачити людину як найрозвиненішу живу істоту в біосфері. Одним з її конкретних об’єктів дослідження повинна стати антропоекологічна система як підсистема ноосфери. Під впливом екології формуються напрями в різних науках, що розглядають ті чи інші сторони живого. Серед таких доволі нових, проте прогресивних напрямів слід відмітити і екологію людини. Ця молода наука покликана розглядати людський організм і середовище його існування в єдності як цілісну систему, в якій істотне значення мають не лише складові елементи, але й їхній зв'язок, характер і динаміка цього зв'язку. Таке вивчення системи “людина - середовище" не характерне для жодної з інших медичних дисциплін, понятійні засоби яких розраховані на виділення окремих елементів і роз'єднане вивчення їхніх властивостей та будови [ 4].

1. Предмет «Екології людини»

За визначенням російського академіка-медика В. П. Казначеєва, екологія людини - комплексний міждисциплінарний науковий напрям, що досліджує закономірності взаємодії популяцій людей з навколишнім середовищем, проблеми розвитку народонаселення у процесі цієї взаємодії, проблеми цілеспрямованого керування збереженням та розвитком здоров'я населення, вдосконалення виду Homo sapiens. За сучасними уявленнями, екологія людини - це спільний науковий підрозділ соціоекології та медицини, що вивчає медико-6іологічні аспекти гармонізації взаємовідносин між суспільством та природою [9].

В екології людини акумульовані надбання багатьох природничих і суспільних наук, внаслідок синтезу яких вона сформувалася в багатовимірну галузь знань, своєрідну філософію гармонійного буття людини у світі. Головна особливість екології людини полягає у виокремленні із загального контексту екології, охорони природи найскладнішого елемента - людини, в дослідженні різноманітних впливів на неї (природного, техногенного, культурного середовища), законів та закономірностей гармонійного буття людини у світі. З цього погляду для екології людини значний інтерес становлять стан і процеси, що відбуваються у біосфері, зокрема у техносфері – сукупності створених цілеспрямованою діяльністю людини штучних і змінених нею природних об’єктів [8].

Екологія людини не обмежується дослідженням проблематики довкілля, збереження оптимальних параметрів природного, культурного, техногенного середовища, а постає як синтез знань про людину і все, що її оточує, їх взаємозв’язки і взаємовпливи, збагачує антропогенними принципами інші галузі знань і людської діяльності.

Предметом екології людини як науки є вивчення взаємодії людського організму і людської популяції із середовищем їх існування як цілісної системи, вивчення тих соціальних та природних впливів, які навколишнє середовище справляє на людину та дослідження зворотних впливів людини на середовище її існування; об’єктом дослідження цієї науки виступає система «людина – навколишнє середовище». При цьому людина розглядається, як складна, самоорганізована, саморегульована система, функціонування якої значною мірою залежить від її взаємодії із зовнішнім середовищем. У глобальному вимірі людина як вищий рівень живих організмів належить до біосфери. На неї поширюються всі закономірності функціонування біосфери; із змінами біосфери пов’язаний розвиток суспільства, а також глобальні та локальні загрози людському життю [1].

Водночас людина є елементом екосистеми – сукупності організмів і умов їх існування, неживих компонентів довкілля (атмосфера, ґрунтовий покрив, водойми), що перебувають у взаємозв’язках і взаємодії, внаслідок яких відбувається біотичний кругообіг речовин та енергії.

Середовище функціонування людини охоплює не лише природні, а і техногенні і соціокультурні елементи. Це означає, що її життєдіяльність відбувається в антропоекосистемі, якою вважають однорідно заселений простір, котрому властиві однорідні для певного часу форми взаємодії людей із довкіллям. Антропоекосистему формують такі компоненти і процеси, як природа і її забрудненість, населення і його культура, рівень освіти, здоров’я та екологічна свідомість населення, його соціально-побутові умови життя тощо.

При цьому людина не є пасивною, цілком залежною від навколишнього середовища істотою. Завдяки своїй унікальній тілесно-душевній організації вона виділилася над світом тварин, стала суспільно. Особистістю, здатною планомірно і цілеспрямовано діяти, змінюючи навколишній світ, своє життя і власну сутність. Духовно-культурне панування над природою (одночасно із залежністю від неї) вирізняє людину споміж інших живих істот, робить її творцем свого життя, його матеріальних, духовних і культурних реалій. Крім того, людина здатна відокремлювати значуще, ціннісне від корисного, доцільного, функціонального, що збагачує особливим змістом її життя і форми взаємодії з довкіллям [7].

Створення людиною реалій свого матеріального буття, утвердження духовних цінностей відбувалося у процесі і завдяки пізнанню, використанню нею природних закономірностей, тому людські творіння значною мірою повторюють витвори природи. Усе глибше пізнаючи її закономірності, використовуючи її потенціал задля своїх цілей, людина не завжди діяла виважено, завдавала шкоду довкіллю і собі відповідно [4].

У своїх взаємозв’язках і відношеннях