з природними системами людський організм, зберігаючи певні якості біологічного індивіда, несе на собі глибокий відбиток дії соціальних законів, оскільки формується як продукт суспільного розвитку. Відповідно, екологія людини не може розглядатися як суто біологічна, медична чи географічна наука, оскільки особистість з усіма її фізіологічними і поведінковими властивостями, реакціями, механізмами адаптації соціально детермінована, і перш за все у сфері свідомості. Тому людина може розглядатися лише у взаємозв’язку трьох систем: природи, суспільства і породженої нею техніки. При цьому необхідно враховувати, що вплив природних факторів на людину завжди специфічний внаслідок закономірностей і особливостей соціального життя. Екстраполяція екологічних понять, які стосуються рослинного та тваринного світу на людину є неправомірною. Усі природні закономірності у взаємодії людини і природи виступають в інтеграції із соціальними закономірностями. Використовуючи за принципом аналогії традиційні екологічні закономірності стосовно людини, необхідно старанно їх аналізувати з антропологічних позицій [5].
З цього випливає, що екологія людини повинна розглядати людину як найвищий універсальний історичний вид, який не тільки виник в процесі біологічної еволюції, але і як соціально детермінований специфічний вид, який створювався в процесі розвитку системи і одночасно сам її створював.
Специфіка предмету екології людини полягає в тому, що розглядаючи різноманітні взаємодії людини, природи і техніки, ця наука вивчає тільки ті впливи, які прямо чи опосередковано позначаються на організмі людини. Серед широкого діапазону соціальних і психологічних впливів на особистість екологія людини вивчає тільки ті, які викликають порушення у сфері фізіології нервово-психічних, ендокринних та інших процесів, що тягне за собою розбалансування людського організму та розвиток патологічних станів [10].
Незважаючи на те, що в процесі еволюції в людини послабилися зв’язки з природою, вона зберегла свою часткову або повну залежність від природних систем високих рівнів організації. Так, людина залежить від мікроклімату міста чи села, від погоди та клімату тієї природної зони, де вона мешкає. Нарешті воно повністю залежить від стану ландшафтної сфери і біосфери, тобто від вмісту в атмосфері кисню, вуглекислого газу, води, концентрації різних іонів, сонячної радіації, ступеня чистоти повітря і води, а також від біологічної продуктивності природних і штучних екосистем [ 2].
Досліджуючи надзвичайні і екстремальні впливи навколишнього природного і соціального середовища на організм людини, екологія людини ставить завдання розробити теорію створення і збереження оптимальних природних, соціальних і психологічних умов навколишнього середовища. Відповідно предметом цієї науки є умови існування як окремої людини, так і соціальних груп на різних структурних рівнях суспільства, аналіз екстремальних природних, соціальних і психологічних факторів [10].
Навчити людину усвідомлювати себе невід’ємним елементом природного світу, враховувати і раціонально, без негативних наслідків, використовувати його закономірності і взаємозалежності власне і покликана така галузь екологічної науки як екологія людини [ 3].
Внаслідок новизни та синтетичного характеру предмета екології людини існує багато суперечливих і дискусійних питань щодо завдань цієї науки. Все частіше до змісту екології людини вносять соціально-економічні та інші завдання, застосовують методологічні підходи суміжних галузей знань: географії, медицини, соціології, антропології тощо.
До сфери екології людини належить не лише нагромадження природничих, медичних, соціально-економічних знань, які стосуються життя людини. У її компетенції і організація морального, духовного виховання людини, спрямованого на усвідомлення нею своєї ролі в навколишньому природному середовищі. Філософське бачення людини як міри всіх речей має домінувати при вирішенні найважливіших проблем життя на Землі. Водночас, долаючи корінні проблеми свого буття, людина повинна дбати про збереження рівноваги в природі, цілісності її систем. У цьому контексті екологія людини покликана розв’язувати двоєдине завдання: актуалізувати необхідність врахування під час реалізації будь-яких проектів потреби людських спільнот і окремої людини та зберігати цілісність природного середовища, що є передумовою оптимального функціонування багатокомпонентної і динамічної системи «людина суспільство – природне середовище», екологічної безпеки людства [4].
Сферою науково-практичних інтересів екології людини є також адаптація – пристосування організму на індивідуальному і популяційному рівнях до умов зовнішнього середовища, вироблене в процесі еволюційного розвитку. Людина (популяція) під-дається незвичним впливам природних, економічних, со-ціально-культурних, психологічних факторів, що позна-чаються на її здоров'ї. У зв'язку з цим екологія людини трактує адаптованість до нових умов як сукупність соці-ально-біологічних параметрів, необхідних для стійкого існування організму в конкретному екологічному середо-вищі. Адаптивні можливості індивіда і популяції вияв-ляються в реальних умовах, які утворюють антропоеко-логічне напруження — проблеми організму людини, спричинені дією факторів зовнішнього середовища. Його чинниками є соціально-психологічна, виробнича, побу-това напруженість, гіпокінезія (порушення функцій ор-ганізму внаслідок обмеження рухової активності), непра-вильне харчування, забруднення води і повітря, посилен-ня шумів тощо [8].
Дослідження впливу цих факторів на людину є перед-умовою вироблення науково обґрунтованої екологічної по-літики, яка повинна охоплювати соціально-економічні, технологічні, технічні, інформаційно-виховні, організа-ційні та інші напрями діяльності, спрямованої на розвиток фізичних і психічних можливостей людини, її здатності вдосконалюватися, жити у злагоді з собою і світом приро-ди. Реалізація цього завдання неможлива без виконання екологією людини певних функцій: теоретико-пізнавальної (нагромадження, систематизація, узагальнення знань про закономірності взаємодії людини і довкілля; вироб-лення науково обґрунтованих висновків, прогнозів стосов-но змін у природі внаслідок певної діяльності або бездіяль-ності людини, рекомендацій про доцільність чи недоціль-ність конкретних заходів); інформаційної (інформування суспільства про процеси і явища у природі, форми і спосо-би раціональної поведінки людини); просвітницької (реа-лізація просвітницьких програм, акцій); практично-пе-ретворювальної (реалізація на основі науково обґрунтова-них прогнозів і рекомендацій конкретних заходів щодо збереження, оздоровлення довкілля, оптимізації поведін-ки людини в ньому); соціально-економічного контролю (цілеспрямований аналіз ситуацій, обґрунтування сус-пільних норм, забезпечення функціонування механізмів контролю за їх