Головні завдання екології людини полягають в аналізі впливу факторів довкілля на людський організм, впливу людини на довкілля, прогнозуванні можливих змін у параметрах рівня здоров’я людей під дією зовнішніх факторів, виробленні науко-обґрунтованих нормативів їх життєзабезпечення з урахуванням прогнозів антропоекологічного напруження [ 4].

Західні, зокрема американські дослідники, чітко розмежовують екологію людини (ecology of human) і екологію суспільства, яка використовується під назвою socioecology або human ecology. Екологія людини основним предметом має людину як біологічну одиницю. Ю. Одум, зокрема, розглядає цю науку як розділ популяційної екології, що вивчає екології біологічного виду Homo sapiens. Соціальна екологія розглядає питання управління, прогнозування, планування всього процесу введення природного середовища у взаємозв’язок з людським суспільством як залежною і керованою системою в рамках великої системи «природа-суспільство». Одночасно використання терміну «екологія людини» і стосовно людини як біологічного виду, і стосовно екології суспільства на думку окремих вчених (Семенюк, 2002) є неправомірним і перешкоджає розвитку різних наукових напрямків [ 7].

Таким чином, екологія людини – широке поняття, яке охоплює дуже різні погляди: про науку чи асоціацію наук, про науковий підхід чи наукову концепцію, науковий напрям [ 9].

2. Історія дисципліни «Екологія людини».

Взаємовплив людини і навколишнього середовища розпочався з її появою у біосфері [ 6]. В ранній період виникнення і еволюції людини, а саме тоді, коли вона оволоділа знаряддями праці (приблизно 40 тис. рр. тому), головним чинником її розвитку були природні абіотичні явища (грози, атмосферні опади, зміни пір року). Антропогенні зміни у навколишньому природному середовищі були спричинені необхідністю людини задовольняти свої першочергові потреби — у продуктах харчуван-ня та житлі. На стадії примітивного полювання, рибальс-тва і збирання дарів лісу її діяльність не руйнувала при-родних умов існування. З часом мисливські племена, що перебували на вищому рівні розвитку, навчилися підпа-лювати лісові масиви, намагаючись полегшити цим полю-вання на тварин. Лісові пожежі нищили рослинність, ого-люючи ландшафти, на схилах яких почали розвиватися ерозійні процеси, а також тварин, птахів, комах, унаслі-док чого виникали певні диспропорції у природі. Такими були перші порушення природної рівноваги з ініціативи людини.

На цьому історичному етапі людина почала усвідомлю-вати, що деякі види її діяльності обертаються збитками довкіллю, від чого виникають незручності, проблеми і в неї. З цими спостереженнями пов'язане зародження стихійних, донаукових уявлень про місце і роль людини в природному світі. Як правило, давня людина мислила себе частиною природи, про що свідчать такі форми її вірувань, як аніма-тизм (лат. animatus— уособлений, оживлений) — перене-сення психічних властивостей людей на природу, ставлен-ня до предметів і явищ природи як до живих істот; аніма-лізм (лат. animal — тварина) — сукупність вірувань, магічних обрядів, пов'язаних з уявленнями про окремі тварини, види рослин як про родових покровителів, землеробські культи, жертвоприношення.

Саме міфологія, вірування, пам'ятки матеріальної культури є джерелом інформації про екологічні уявлення первісної людини. Вони свідчать, що протягом раннього етапу в історії людства екологічне середовище було сприятливим для проживання, люди відчували себе невід'ємною частиною природи. Кочове життя у пошуках їжі змушувало оцінювати умови і обставини полювання, про що свідчать печерні малюнки, наскельні живописні фрагменти. У Франції (провінція Леско) зберігся малюнок драми, що розігралася 12—15 тис. років тому, — нападу пораненого зубра на мисливця. Він, як і живописне зображення боротьби людини з леопардом, знайдене в ущелині гори Брандберт (Намібія), є документальним свідченням вдосконалення людської популяції. Наступний етап розвитку взаємодії людини і природи розпочався з виникненням скотарства, прирученням диких тварин. Найдавніше були приручені тварини не хижацького походження, які забезпечували людей їжею, були невибагливими до умов проживання.

Поліпшення умов існування людей супроводжувалося постійним переселенням їх і тварин у більш сприятливі природно-кліматичні умови. Нерідко людські міграції спричинювали лісові пожежі, винищення рослинності, внаслідок чого посилювались ерозійні процеси ландшаф-тів, розширювалися території опустелень, назавжди зни-кали тварини і рослини, які не могли адаптуватись до нових умов існування. Усе це негативно позначалося на господарюванні, забезпеченні їжею, спричинювало різно-манітні незручності, навіть загрози, які, безперечно, люди зауважували і змушені були певною мірою аналізувати.

Перший великий поділ праці — відокремлення кочових (скотарських) від осілих (землеробських) племен — розширив можливості людини у збагаченні продуктами харчування, що сприяло створенню ареалів штучних еко-систем. У цей період розпочали формуватись примітивні одиничні поселення, удосконалюється обробіток землі, особливо після появи плуга. На агрокультурному етапі людської еволюції відчутно посилився антропогенний тиск на довкілля. Передусім це виявлялося у збільшенні площ оброблюваних земель, наслідком чого були поступо-ве погіршення їх родючості , початок деградації ґрунтів.

На доісторичному етапі людству довелося пережити три екологічні кризи:

Перша настала в період збиральництва, примітивного мисливства і рибальства (у теплий міжльодо-виковий період останнього зледеніння), коли набула розкві-ту мустьєрська культура раннього палеоліту. Спричинена криза була боротьбою за виживання між представниками двох типів людини — неандертальця і кроманьйонця, а за-вершилася перемогою кроманьйонця завдяки його перевазі в оволодінні технологією полювання з вогнем.

Друга екологічна криза виникла в період значного збід-нення мисливських ресурсів у першій половині післяльо-довикового періоду, коли зникла популяція мамонтів та інших холодостійких звірів, що було однією з передумов розмежування людства на землеробів і скотарів.

Третю екологічну кризу започаткувало втручання лю-дини у природні процеси в період переходу від неоліту до ери металів, яке супроводжувалося використанням мета-левих знарядь праці в обробітку ґрунтів, добуванні твер-дого палива тощо.

Уже з давніх часів відомі екологічні кризи як