поро-дження нераціональної діяльності людини в природі. Без-сумнівним є історичний факт вирубування п'ять тисяч років тому кедрових лісів на гірських схилах Лівану, що зумовило інтенсивний розвиток схилових ерозійних про-цесів, оголення цих ландшафтів [10]. Приклади втручання лю-дини у природне середовище, які спричинили екологічні збитки, зафіксовані на території Китаю та Індії. З початком історичного періоду розвитку відносин люди-ни і природи, тобто з початком нової ери, негативний вплив людини на довкілля прогресував у різних напрямах, серед яких домінував біолого-ботанічний. На той час припадають перші теоретичні обґрунтування походження тварин і рос-лин, взаємозв'язків між ними, процесів живлення і росту живих організмів. Цими питаннями переймалися мислителі давніх Катаю, Індії, Месопотамії, хоча тамтешня філософія більше заглиблювалася в морально-етичну проблематику.
Великий інтерес до всього, що відбувається у природі і впливає на людське життя, виявляли представники античної науки і філософії. Давньогрецькі мислителі Анаксімандр (610—540 до н. є.), Емпедокл (487/484— 424/423 до н. є.), Ксенофан (580/587—485/490 до н. є.) за-думувалися над тим, як виникли і ростуть живі організ-ми. Кілька трактатів на біологічну тематику, які містять і екологічні відомості, зіставляють різні живі організми, належать Арістотелю (384/383—322/321 до н. є.). Рим-ський натураліст Пліній (23/24—79 до н. є.) на початку нової ери написав багатотомний твір «Природна історія», в якому йшлося про різні тварини і місця їх перебування.
Послідовність, системність у баченні цієї проблемати-ки виявила натурфілософія — сукупність умоглядних уявлень про природу як цілісність, — яка була першою іс-торичною формою філософії, основою теоретичного осмис-лення природи. Особливого розвитку вона набула в Єгипті, Вавилоні, Давній Греції. Вчені, що репрезентували її, за-думувалися над сутністю природи, космосу, процесами, що відбувалися в них, не протиставляючи їх людині. Особливо значущим щодо нагромадження цінних для екології людини знань стало утвердження у філософській думці антропоцентризму — філософського принципу, від-повідно до якого людина є центром Всесвіту, найвищою ме-тою всього, що відбувається у світі. Він зафіксував переорі-єнтацію уваги мислителів на проблеми людини, зокрема на проблеми гармонізації взаємодії в соціумі і світі природи.
Напрацювання вчених на рубежі нової ери започатку-вали медико-фізіологічний (у теперішньому тлумаченні) напрям екології людини, хоча подібної термінології не іс-нувало, як і не було виокремлено специфічної, спорідненої з екологією людини галузі знань.
На початку епохи Відродження були встановлені зв'яз-ки між живими істотами і неживою природою, зафіксова-ні факти селекції рослин, сформульовані ідеї про зміни рослин внаслідок впливу довкілля.
Загалом, у донауковий період людство отримало багато інформації про фауну і флору, взаємозв'язок між живими організмами і рослинним світом, вплив людини на довкілля.
На початку XVII ст. (період становлення науки) з ви-найденням мікроскопа людство отримало змогу проводити дослідження мікроорганізмів, харчових ланцюжків. Усе це утверджувало вчених у думці про єдність тваринного і рослинного світів, вплив на функціонування і розвиток живих організмів зовнішніх умов. Одним із перших серед природодослідників таку думку висловив французький учений Жан-Батіст Ламарк (1747—1829), наголошуючи у своїй гіпотезі еволюції лю-дини на винятковій ролі навколишнього середовища як елемента адаптаційного процесу. Цінність його концепції полягає в тому, що причиною розвитку організмів від ниж-чих форм до вищих він вважав прагнення живої природи до досконалості за різних природних умов.
У середині XIX ст. бурхливо розвивалися різні наукові напрями. Особливу роль у становленні біології відіграли наукові дослідження англійського природодослідника Чарльза Дарвіна (1809—1882), який обґрунтував теорію при-родного відбору і походження видів, яка містить багато цінних ідей для екології людини. Найважливішими для екології в теорії Ч. Дарвіна є обґрунтування ролі взаємодії різновидів і видів у зв'язку з умовами їх існування, а також високої потенційної спроможності організмів до збільшен-ня чисельності. Основні ідеї Дарвіна викладені у праці «По-ходження видів шляхом природного відбору» (1859). Під її впливом німецький біолог - еволюціоніст Ернст Геккель (1834—1919) запропонував усі процеси і явища, пов'язані з боротьбою за існування і впливом фізичних, абіотичних умов на живі організми, позначати терміном «екологія», обґрунтував особливості цієї галузі знань. Сталося це 14 вересня 1866 року, коли вчений поставив підпис під передмовою до своєї книги «Загальна морфоло-гія організмів». Саме цей день вважають днем визнання екології як науки [ 4].
У другій половині XIX ст. розпочалося активне поши-рення екологічних знань, що посилило увагу науки і гро-мадськості до проблем взаємодії між організмами, впливу на них навколишнього середовища. Значно системнішими, послідовнішими і цілеспрямованішими стали дослі-дження впливу зовнішніх умов на організм людини. Ними почали займатися вчені всіх європейських країн. Особли-вого розмаху дослідження близьких до екології проблем набули в Росії, де на їх означення використовували назву «біологія людини». Як йшлося у багатьох працях дослід-ників, об'єктом їх вивчення є хвора людина, нормальне життя якої порушене умовами її існування. В Англії у 1848 р. саме завдяки зусиллям спеціалістів з промислової санітарії було прийнято закон про попередження захворю-вань і усунення шкідливих впливів на підприємствах. Результати досліджень різних поколінь учених стали підґрунтям різноманітних ідей, які розширювали, конкретизували проблемне поле екології людини. Особливо плід-ним було запровадження у науковий обіг австрійським ге-ологом Едуардом Зюсом (1831 — 1914) поняття «біосфера» на позначення особливої оболонки Землі. Непересічним внеском у її розвиток є дослідження біосфери мислителем Володимиром Вернадським (1863—1945) і обґрунтування ним вчення про ноосферу — оболонку Землі, в якій вияв-ляється вплив людини на структуру і хімічний склад біос-фери, а також про неминучість формування ноосферо - космічної цивілізації. Відповідно до цього вчення людині, її творчому потенціалу відводиться центральне