Розширення промислового виробництва, наслідками якого були посилення техногенного навантаження на при-роду, погіршення здоров'я людини, зорієнтувало на проб-лематику екології природничу, медичну науки, напрацювання яких збагачували її первинним матеріалом, оцінка-ми, теоретичними узагальненнями. Особливого масштабу набули дослідження у XX ст., що пов'язано з бурхливим розвитком промисловості, технологічними відкриттями, використанням хімії, ядерної енергії у мирних і військо-вих цілях. Саме тоді людство вперше відчуло, усвідомило могутні ризики, спричинені нераціональним господарю-ванням, хижацьким ставленням до природи, нехтуванням у гонитві за багатствами і намаганнях досягти військово-політичного домінування екологічною рівновагою, здоро-в'ям людини. Цим були зумовлені світоглядні, екзистенційні кризи поколінь, що проявили себе в різноманітних формах масових громадянських протестів, навіть у мис-тецтві, оскільки ставало очевидним, що намагання досяг-нути промислових, технічних та інших переваг ціною по-гіршення здоров'я людей, створення різноманітних загроз планетарного масштабу всьому живому і людському буттю є безперспективним, згубним шляхом.

У цей час (20-ті рр. ХХ ст.) у науковий обіг запроваджено термін «еколо-гія людини», що відбулося завдяки старанням представни-ків Чиказької школи соціальної екології (США), Р. Парка та Е. Борджеса, які наго-лошували на тісному зв'язку між становищем населення і навколишнім середовищем. У 1922 р. американський учений Х. Берроуз уперше назвав вступну доповідь, з якою виступив на засіданні Асоціації американських географів, ,,Географія як екологія людини”. За визначенням Х. Берроуза, екологія людини охоплює взаємовідношення між людьми і територією, ,,область, майже не зачеплену” на 1922 р. Пізніше цю галузь інтенсивно розробляли, проте географи зрідка зачислювали свої праці до екології людини в тому розумінні, яке було визначене Х. Берроузом, а соціологи прийняли цей термін для визначення симбіозу в людських угрупованнях за аналогією з рослинними і зоологічними асоціаціями. Поряд із терміном екологія людини є також термін антропоекологія [4].

Відтоді термін екологія людини щораз частіше використовують соціологи, які негативно реагують на згадки про те, що він першопочатково застосований в американській географії людини (human geography) і набув іншого розуміння. У використанні цього терміна, соціологи обмежуються лише стосунками між людьми. Проте екологія людини дає змогу розширити межі вивчення й охопити ряди зв’язків: людей з територією та людей з людьми і не забувати про екологічний аспект, сформульований дуже давно і відтоді значно поширений

Як самостійна наука екологія людини як наука починає своє існування лише з середини ХХ ст. екологія людини її засновниками і послідовниками трактувалась перш за все з біологічних позицій, оскільки, на їхню думку, вона спрямована на виявлення соціальних і екологічних факторів біологічного розвитку людини, встановлення адаптаційних можливостей її існування в епоху промислового розвитку і соціального прогресу.

Найпродуктивніші ідеї, які належать до проблемного поля екології людини, були зосереджені в царині медичної географії. У 1972 р. у Стокгольмі відбулася перша міжна-родна нарада з проблем навколишнього середовища, на якій розглядалися питання екології людини. На цю пору припадає зародження медико - фізіологічного напряму еко-логії людини, який ґрунтується на системі взаємопов'яза-них понять для оцінювання впливу різних компонентів природи на стан, поведінку і здоров'я людини. Необхідність вивчення впливу природного середовища на людину була зумовлена прогресуючим техногенезом, зростанням кількості захворювань, пов'язаних з неспри-ятливими умовами проживання, активним освоєнням те-риторій з екстремальними умовами праці та побуту тощо [8].

У Радянському Союзі, у складі якого перебувала Украї-на, екологічні дослідження, зокрема з проблем екології лю-дини, перебували під політичним контролем, більшість їх результатів була засекречена, а екологію людини критику-вали радянські «спеціалісти» з вивчення «буржуазних тео-рій в біології і медицині». Країна була втягнута у малоперспективне для неї економічне змагання із західним світом, гонку озброєнь, що спонукало до розширення виробництв, освоєння нових територій. Екологічні, природоохоронні чинники при цьому мало бралися до уваги, що спричинило порушення екологічної рівноваги в багатьох регіонах, техно-генні катастрофи, найжахливішою з яких є Чорнобильська, погіршення загального здоров'я людей, а також викликані незадовільними умовами життя масові захворювання.

У європейських країнах набув поширення міждисцип-лінарний напрям, який розглядає екологію людини як єд-ність гуманітарних і природничих дисциплін. Цій ідеї від-повідає сформульоване Міжнародним центром екології людини, до якого входять університети Франції, Бельгії, Швейцарії, Італії та Данії, таке визначення екології люди-ни: «Екологію людини можна розглядати як початок нової дисципліни в науці, або як відображення науки з її ціннос-тями, або як метод вивчення суспільства у навколишньому середовищі». Це означає, що його представники розгляда-ють екологію людини як методологічний крок вперед на основі знань із різних дисциплін з урахуванням динаміки біокультурних взаємовідносин в екосистемах [1].

3. Структура дисципліни «Екологія людини»

Структура екології як науки досить складна. Тому є різні підходи до її інтерпретації в цілому і конкретно до місця антропоекології та екології людини в структурі екологічної науки.

Зокрема, відомий американський еколог Ю. Одум писав про екологію людини як про екологію біологічного виду homo sapiens і про те, що вона вивчає взаємодію з природою людини як біологічної істоти на рівні організму та популяції. Вчений протиставив екологію людини соціоекології, яка зосереджує увагу на розгляданні взаємодії природи і людського суспільства, яке впливає на довкілля господарською діяльністю.

Цікавим є підхід російського вченого М. Реймерса, який за предметом вивчення розділив екологію на екологію мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин, людини, сільськогосподарську, промислову та загальну (як теоретично узагальнену дисципліну). У системі екології він виділив такі загальні підрозділи: загальну екологію, глобальну екологію, біоекологію, геоекологію, прикладну екологію,