З огляду на це, антропоекологія та екологія людини мають однаковий об’єкт дослідження. Ним є система людина–довкілля на рівні організму та популяції. Поняття предмета вивчення екології людини та антропоекології перебуває на стадії розробки. Є, наприклад, підхід, що екологія людини вивчає вплив зовнішнього середовища на людину переважно як на біологічний вид, а її предмет – вивчення медико-біологічних аспектів взаємодії суспільства та природи.

З погляду застосування кращим є термін антропоекологія, оскільки він має більшу деривативність, тобто від нього легше утворювати похідні поняття (наприклад, антропоекологічні проблеми тощо).

Екологія людини аналізує здоров’я, спосіб життя і довкілля разом з чинниками, що зумовлюють їх у межах динамічних екосистем. Вона розглядає захворювання як порушення динамічної рівноваги в системі організму і виявляє фактори, ліквідація яких допоможе відновити цю рівновагу. На сучасному етапі розвитку антропоекології актуальним є створення антропоекологічного моніторингу, на підставі якого можна складати медико-географічні карти, зіставляти їх з картами забруднення довкілля, визначати граничнодопустимі техногенні навантаження на людський організм. Отже, екологія людини спрямована на вирішення медико-гігієнічних проблем, що полягають у зміцненні здоров’я людей, попередженні захворювань, підвищенні працездатності та продовженні терміну активної життєдіяльності людини [ 8].

4. Сучасний стан дисципліни «Екологія людини».

На сучасному етапі добре усвідомлена глобальна роль людства у відносинах з довкіллям, а увага світової спільноти зосередилася на прогресуючих проблемах існування людини. Людство зрозуміло необхідність компенсації втрат, яких зазнала природа у зв’язку з деградацією екологічних систем. На сьогодні кожна галузь фундаментальних, гуманітарних та прикладних наук тією чи іншою мірою вивчає проблеми взаємодії людини і навколишнього середовища [ 7].

Це свідчить, що екологія людини є основним, стрижневим напрямом сучасних екологічних досліджень, підтверджує людиноцентричну модель сучасного світу.

В силу новизни та актуальності цієї науки, до сьогодні в наукових колах точаться дискусії щодо її визначення та кола проблем, які вона досліджує. Аналізуючи сучасні літературні дані, можна зустріти наступні визначення терміну «екологія людини»:

Так, О.Г. Воронов відносить екологію людини до галузі біо-логії, яка тісно пов'язана з біогеографією та медичною географією. Автор вважає, що екологія людини повинна вивчати як вплив сере-довища на людину, так і вплив людини на середовище.

На думку С.С. Шварца, екологія людини повинна до-сліджувати «комплекс глобальних проблем взаємодії людини і природи», і саме тому вона об'єднує комплекс наук з різними методами і предметами досліджень.

І.Т. Фролов вважає екологію людини самостійною, си-нтетичною наукою, предмет вивчення якої підлягає як природ-ним, так і соціальним закономірностям [ 2].

Г.І. Царєгородцев розглядає екологію людину в плані її соціального опосередкування. Основним соціально-методоло-гічним принципом при цьому є врахування віддалених наслідків впливу на організм різних екстремальних факторів, які виника-ють у процесі перетворення біосфери.

Б.Б. Прохоров вважає екологію людини асоціацією медико-біологічних, географічних, технічних і суспільних наук, які в рамках екології людини вивчають взаємовідносини груп насе-лення з навколишнім середовищем і його географічними підроз-ділами і у зв'язку з цим - морфологічні особливості, потенціаль-ну і актуальну патологію чисельності населення, його побутові і господарські навички, обумовлені впливом зовнішнього середо-вища.

За В.П. Казначеєвим, екологія людини - це новий міждисциплінарний напрям, який вивчає закономірності взаємодії людей з навколишнім середовищем, проблеми розвитку «якості» народонаселення, збереження і розвиток психофізичних можли-востей людини. Основні напрями екології людини будуються за соціально-цільовим принципом, згідно з яким об'єктивним змі-стом цієї науки є вивчення взаємодії людини і космопланетарного середовища, спрямоване на благо людини.

М.А. Агаджанян найважливішими проблемами теорії екології людини у сфері вивчення просторової і часової антропо-екологічної організованості біосфери-ноосфери вважає:

ь еволюцію механізмів адаптації на індивідуальному, груповому, організмен-ному і популяційному рівнях; виявлення специфічних, неспеци-фічних і конституціональних реакцій на вплив середовища; роль сильних і слабких впливів середовища в еволюції людини;

ь ви-вчення еволюційно-генетичної типології і особливостей адапта-ційних механізмів — екологічних портретів різних груп населен-ня;

ь роль фактора часу у формуванні адекватних реакцій; роль космічних, земних і соціальних факторів та їх ритмів (здоров'я біосфери) у формуванні рівня і стану здоров'я, у виникненні по-рушень адаптаційних механізмів [ 4].

М.Ф. Реймерс дає такі визначення екології людини як науки:

1) комплексна дисципліна, що досліджує загальні закони взаємовідношення біосфери (її підрозділів) і антропосистеми (її структурних рівнів людства, його груп (популяцій) і індивідуу-мів), вплив природного (в ряді випадків і соціального) середови-ща на людей і групи людей;

2) екологія людської особистості;

3) екологія людських популяцій, у тому числі вчення про етноси. Екологія людини, на думку М.Ф. Реймерса, охоплює як соціаль-но-психологічні і етологічні відносини людей між собою, так і ставлення людей до природи, тобто являє собою еколого-соціально-економічну сферу знань, де всі соціальні, економічні і природні умови розглядаються як однаково важливі складові середовища життя людини, що забезпечують різні сторони її потреб [ 9].

Бельгійський учений Л. Хенс основними завданнями екології вважає вивчення природних умов життя людських по-пуляцій; їхніх традицій, соціальної організації і технологій; шля-хів розвитку і виживання.

В.П. Алексєєв наводить перелік основних проблем, які стоять в гносеологічному плані перед екологією людини: еко-логічні проблеми антропосоціогенезу; екологічні аспекти расоге-незу; хронологія формування і динаміка розвитку адаптивних типів; екологія демографічних