Виходячи в межі Передкарпаття, ці річки, легко розмиваючи пухкі гірські породи, виробляють широкі долини, розгалужуючись на численні рукави.
Ліві ж притоки Пруту – Коломийка, Турка, Козачівка, Товмачик, Чорнява, Добровідка і інші мають рівнинний характер, спокійну течію, але долини, як правило, глибокі і порівняно вузькі.

У живленні річок найбільша роль дощових вод, меншу частку становлять снігові і підземні. Для гірських (правобережних) приток Пруту дощове живлення становить приблизно 44%, підземна – 6%, а 50% припадає на снігове. Для лівобережних рівнинних річок 50% води дають дощі, 13% - підземні джерела, а решту 37% - снігове живлення.

За режимом річки Прикарпатської зони можна віднести до двох типів. Прут зі своїми правими притоками належать до річок з паводковим режимом, ліві притоки – до річок з весняною повінню. Для перших характерні весняні повені (квітень-травень), але час від часу повторюються катастрофічні літні паводки, викликані випаданням тривалих і сильних дощів у Карпатах. Для річок з весняною повінню характерні повені у березні-квітні, пов’язані з таненням снігу, а також значні підняття рівня під час літніх дощів чи зимових відлиг. У роки із сухим літом на цих річках спостерігається межень.

Загалом, на річках району 60-70% річного стоку припадає на весняно-літній період. Малий стік взимку зумовлений тим, що на більшості річок утворюється льодовий покрив. Як правило, він не стійкий і триває на рівнинних річках 2-2,5 місяця, а на гірських – 3-3,5 місяця. Формуватися льодостав починає в кінці листопада, стаючи порівняно стійким в третій декаді грудня. Скресають річки в кінці лютого – на початку березня. Льодохід триває 2-5 днів.

2.4. Рослинність

Рослинний світ представлений деревною, чагарниковою та трав’яною рослинністю. З деревної та чагарникової рослинності поширені дуб, граб, береза, вільха чорна, верба, ліщина, калина, слива, груша, яблуня, черешня, вишня. Чагарникова рослинність поширена вздовж потічків та в пониженнях, заповнених водою, на терасовому уступі.

Внаслідок зрідженості лісової рослинності добре розвинений в лісі трав’яний покрив, який використовується як сінокоси і пасовища. Трав’яний покрив багатий на: волосисту і лісну осоки, мітлицю, райграс пасовищний, гребінник, лісову фіалку, тонконіг лучний, дзвіночки та інші. Із бобових: конюшина біла, люцерна хмелевидна, конюшина рожева, із різнотрав’я – гусячі лапки, подорожник ланцетолистий, деревій тисячолистий, кульбаба лікарська.

В понижених, надмірно зволожених місцях із ситникових поширені: ситник розгалужений, ситник жаб’ячий; з осокових: осока бліда, осока волохата, осока дрібнотравна. З культурної рослинності вирощують: ріпак, озиму пшеницю, ячмінь, картоплю, овес, озиме жито, кукурудзу. Найбільш поширеними бур’янами являються: осот рожевий, осот жовтий, хвощ польовий, пирій, мишій сизий, мишій зелений, редька дика, лобода біла, волошка синя та інші.

РОЗДІЛ 3.

Заходи по відновленню родючості ґрунтів та їх охорона

Прогресуюче погіршення якісного стану земель,зниження родючості грунтів створює реальну загрозу сільськогосподарської продукції. Надійним виходом з такого стану є здійснення невідкладних заходів із підвищення родючості і охорони земель на основі виваженої програми дій, яка спиралася на результати наукоих досліджень в галузі агрохімії, грунтознавства, економіки, екології, права тощо.

Розробка заходів щодо охорони родючості грунтів:

· Складання проектно-кошторисної документації на вапнування кислих грунтів;

· Розробка рекомендацій щодо застосування мінеральних та органічних добрив;

Для того щоб запобігти негативним наслідкам осушувальної меліорації й усунути їх, слід провести реконструкцію і відновлення осушувальних систем, які стали непридатними для використання або не відповідають сучасним технічним вимогам. На мінеральних перезволожених землях слід ширше використовувати гончарний, пластмасовий та інші види закритого дренажу.

Для максимального використання родючості осушених земель необхідно, щоб 75% з них мали закритий дренаж і 90% були забезпечені двостороннім регулюванням водного режиму з автоматизованим його управлінням. Важливе природоохоронне значення мають водозахисні смуги вздовж рік і водоприймачів, стан яких не завжди задовільний. Особливу увагу треба зосередити на використанні торфяно-болотних грунтів. Землі з неглибоким (до 1 м) заляганням торфу доцільно використовувати під багаторічні трави, з глибиною залягання торфу понад 1 м слід відводити під посів трав 59— 60%, під просапні — 10—15 і під зернові — 25—30%.

Для усунення негативних наслідків зрошувальних систем треба зосередити увагу на їхньому технічному стані, раціональному використанні води і продуктивності зрошуваних земель. Особливо важливо уникнути непродуктивного використання води. Сучасні протифільтраційні засоби не дають змоги повністю усунути фільтрацію води і ліквідувати її негативні наслідки. До того ж вони вимагають великих капітальних вкладень, а економічна віддача їх низька.

У раціональному землекористуванні дуже важливе значення має збереження гумусу, який стимулює розвиток рослин і мікроорганізмів, що беруть участь у перетворенні мінеральних і органічних речовин у грунтах. При нинішній паропросапній системі землеробства, недостатньому внесенні органічних добрив і відносно низькій питомій вазі багаторічних трав у структурі посівних площ створюються умови для швидкої мінералізації рослинних решток у грунтах, слабої їх гуміфікації, що супроводжується зниженням загальних запасів гумусу, виникає загроза деградації грунтів — погіршення фізичних властивостей, зниження природної родючості й ефективності використання мінеральних добрив.

Серед протиерозійних заходів слід виділити новий технологічний спосіб обробки грунтів, особливості якого полягають у зменшенні кількості і глибини обробітку, суміщенні деяких операцій за рахунок збереження на поверхні землі рослинних решток і стерні, змив і втрати поживних речовин при цьому зменшуються в 5—10 разів. Мінімальна обробка дає змогу ефективно боротись