Згідно з існуючими нормами, науку вважають окремою самостійною дисципліною тоді, коли вона має відповідну теоретичну базу, притаманні лише їй предмет і об'єкт дослідження, власний метод і мету. На сучасному етапі розвитку соціоекологія повністю відповідає цим вимогам. ЇЇ теоретичною базою є відкриті і описані соціоекологічні закони. Предметом соціоекології є вивчення закономірностей взаємодії суспільства та природи. Соціоекологія має власний об'єкт дослідження - соціоекосистеми, які як цілісні системи не вивчає жодна інша наука. Провідним методом соціоекології став метод математико-картографічного моделювання соціоекосистем. Метою соціоекології є гармонізація взаємовідносин людського суспільства з навколишнім середовищем у межах локальних, регіональних і, нарешті, глобальної земної соціоекосистеми.

Соціокультурне середовище - це створений людством духовний світ, що охоплює національні, соціальні, економічні, політичні та інші суспільні відносини і вироблені людством протягом всієї історії духовно-культурні цінності, які впливають на людей, формують їхній світогляд, зокрема, обумовлюють поведінку у сфері взаємовідносин з навколишнім середовищем.

Поняття “географічне середовище” дуже близьке до поняття “географічна оболонка”. В сучасному розумінні географічна оболонка Землі - це сфера взаємодії людського суспільства та природи. Вона є надзвичайно складною планетарного масштабу системою, що охоплює тісно пов'язані між собою взаємообміном речовин та енергії верхню частину літосфери, гідросфери і нижню частину атмосфери, а також існуючі в їхніх межах біоту та людське суспільство. Це поняття більш широке, ніж “біосфера”. Біосфера є глобальною екосистемою, пов'язаною спільним біологічним кругообігом речовин, її просторові межі визначаються поширенням тварин, рослин та мікроорганізмів. У географічній оболонці відбувається великий геологічний кругообіг речовин та обмінно-енергетичні процеси, а її просторові межі визначаються проникненням людської діяльності. Динамічна рівновага географічної оболонки забезпечується збалансованою дією її ведучих енергетичних факторів - сонячної, космічної, гравітаційної, тектонічної, магнітної, біогенної енергії та енергії людського матеріального виробництва.

Географічна оболонка сформувалась внаслідок тривалої історичної еволюції Землі як планети. Перший етап її становлення характеризується абіогенним розвитком, встановленням стабільних взаємних зв'язків між літосферою, атмосферою і гідросферою; другий - зародженням і швидким розвитком живої речовини, що суттєво видозмінила абіогенні компоненти, активізувала процеси вивітрювання гірських порід на земній поверхні, утворення грунтово-рослинного покриву та формування сучасної збагаченої киснем атмосфери; третій - виділенням із тваринного світу людини, формуванням людського суспільства і перетворенням його на ведучий планетарний фактор розвитку географічної оболонки.

Головним енергетичним джерелом процесів, що відбуваються в географічній оболонці, є променева енергія Сонця, її нерівномірний розподіл по кулеподібній поверхні Землі веде до помітної територіальної диференціації природних умов у межах географічної оболонки. Другим важливим енергетичним джерелом розвитку географічної оболонки є внутрішня енергія Землі.

Географічна оболонка неоднорідна не тільки у вертикальному, айв горизонтальному напрямку. Її горизонтальна диференціація базується на поділі на окремі відносно однорідні ділянки Землі – природно-територіальні та природно-аквальні комплекси. Кожен з них складається із взаємопов'язаних природних компонентів (складових частим). До них належать гірські породи, повітря, поверхневі води, рельєф, клімат, грунти, рослинний і тваринний світ. Диференціація географічної оболонки на природні комплекси обумовлена нерівномірним надходженням тепла на різні її ділянки, неоднорідністю земної поверхні (наявністю материків та океанічних западин, гір та рівнин). Географічній оболонці притаманні такі основні закономірності: цілісність, ритмічність розвитку в просторі і часі, ярусна будова, складна просторова диференціація, горизонтальна зональність і висотна поясність.

Цілісність географічної оболонки обумовлена тісним взаємозв'язком її складових компонентів, безперервним кругообігом речовин та енергії. Географічна оболонка - не механічна сума компонентів, а якісно нове, неповторне утворення, яке розвивається як єдине ціле. Зміна одного компонента неодмінно спричинює зміну інших і географічної оболонки в цілому.

Цілісність - найважливіша географічна закономірність, на знанні якої базується теорія і практика раціонального природокористування. Врахування цієї закономірності дає змогу передбачити можливі зміни в природі, дати географічний прогноз результатам впливу людського суспільства на природу, здійснити географічну експертизу різних проектів, пов'язаних з господарським освоєнням тих чи інших територій.

Географічній оболонці притаманна ритмічність розвитку - повторюваність у часі тих чи інших явищ. У природі існують ритми різної тривалості - добові, річні, вікові тощо. Добові ритми проявляються у зміні температури, тиску і вологості, циркуляції атмосферного повітря, перебігу фотосинтезу у рослинах тощо. Річні ритми – зміна пір року, зміни у інтенсивності ґрунтоутворення та руйнування гірських порід, сезонність господарської діяльності людини. Більш тривалі ритми (11,22-23, 80-90 років тощо), пов'язані з пульсацією сонячного випромінювання та іншими космічними і геологічними факторами, важливі для передбачення зміни природного середовища у часі. Ритмічні явища не повторюють повністю в кінці ритму того стану природи, який був на початку.

Планетарною географічною закономірністю є закономірність зміни природних комплексів у напрямку від екватора до полюсів, тобто широтна зональність. Вона зумовлена надходженням різної кількості тепла і світла на різні широти внаслідок кулястої форми Землі. Зональність охоплює всі природні компоненти. Найбільші територіальні зональні утворення - це географічні пояси. Вони виділяються як на суші, так і у світовому океані і простягаються у широтному напрямку. В географічних поясах виділяють природні зони, назви яких визначає тип рослинності. У гірських районах простежується висотна поясність - зміна природних компонентів і природних комплексів у напрямку від підніжжя до вершини. Вона зумовлена зміною клімату з висотою, зниженням температури і до певної висоти збільшенням опадів.

Висновок: Отже виникнення соціоеклогії не можна вважати випадковим явищем . Воно є реакцією людського розуму на реальні процеси , що відбуваються на нашій планеті і загрожують подальшому існуванню людства . У переломні моменти історії перед людським суспільством не раз виникали пекучі життєві проблеми