Зменшення з часом вмісту забруднюючих речовин у ґрунті та в рослинах визначається періодом напіврозпаду речовини — часом, необхідним для того, щоб препарат втратив не менше 95 % своєї активності за нормальних умов та звичайної інтенсивності застосування [28].

Виходячи із вище сказаного, можна стверджувати, що питання оцінки та контролю якості ґрунтів, які є передумовою розробки ефективних запобіжних заходів та заходів по усуненню спричинених негативних впливів на едафотоп промислових та урбанізованих екосистем є сьогодні надзвичайно актуальним [23].

Основними критеріями при складанні переліку речовин, що підлягають контролю, є їх токсичність, розповсюдження, і для хімічних засобів захисту рослин — ще й стійкість до розкладу (персистентність) [49].

З важких металів, як вже зазначалось, найбільш небезпечними є ртуть, свинець, кадмій. Тому контроль за ними має бути повсюдним і регулярним. Інші токсичні метали, а саме: миш'як, ванадій, нікель, хром, мідь, цинк, селен, сурма можуть попадати в ґрунт внаслідок локальних викидів і, відповідно, потребують періодичного локалізованого контролю.

Органічні речовини синтетичного походження потребують також контролю. Насамперед це ті, які здатні накопичуватися у сільськогосподарській продукції, і здатні до міграції водним шляхом. Серед них є небезпечні канцерогени: ПАВ — поліциклічні ароматичні (запашні) вуглеводні і бенз(Ь)пірен — представник та індикатор присутності ПАВ, а також токсичні речовини типу поліхлорбіфенілів (ПХВ).

Спостереження за рівнем забруднення ґрунтів поділяють на дві категорії. До першої категорії відносять ґрунти сільськогосподарських районів. Тут відбір проб здійснюють двічі на рік. Навесні після танення снігу до застосування пестицидів і в кінці вегетаційного періоду протягом 10 днів після збирання врожаю. Проби постійно відбираються на одних і тих же полях (ділянках), які є репрезентативними для даного району. Рівень забруднення визначається для високотоксичних і персистентних пести-цидів і важких металів [28].

Другу категорію становлять ґрунти навколо промислово-енергетичних об’єктів. Основний відбір проб здійснюється один раз на рік навесні після танення снігу [42].

Життєво важливою для населення є інформація про забруднення сільськогосподарських угідь важкими металами [37]. Однак фундаментальні дослідження з цієї проблеми відсутні, а фрагментарні дані неоднозначні, нерідко суперечливі.

Таким чином, ґрунти урботехногенних територій зазнають глибокої деградації в силу дії хімічного та механічного забруднення, порушення структури тощо. Особливу категорію становлять едафотопи, які знаходяться в зоні впливу крупних об’єктів енергетики, зокрема теплових електростанцій, які працюють на вугіллі. Забруднюючі речовини зумовлюють в ґрунті різні негативні процеси, характер та інтенсивність проходження яких залежить від типу ґрунту та специфіки забруднюючої речовини, а об’єктивну оцінку екологічному стану ґрунтів можна дати лише поєднуючи фізико-хімічні та біологічні методи діагностики.

1.2. Біотестування – метод інтегральної оцінки якості ґрунтів

1.2.1. Загальна характеристика методу біотестування

Поряд із інструментальними методами оцінки забруднення природного середовища використовується метод біотестування, що базується на адекватному відображенні живими організмами умов середовища, в яких вони розвиваються і на зміну яких відповідним чином реагують. Методи біотестування дозволяють діагностувати стан екосистеми за відкликами на стресові впливу зовні окремих компонентів біоти. Екологічна діагностика на рівні біотестування дає інтегральну адекватну оцінку якості середовища існування будь-якої популяції, включаючи людину [16, 21, 26, 29, 32, 34, 47].

Біотести можуть бути рекомендовані для неперервного експрес-контролю стану оточуючого середовища промислових районів і природно-господарських комплексів, контролю залпових і хронічних викидів підприємств, для оцінки ефективності методів детоксикації оточуючого середовища та роботи очисних споруд, для екологічної паспортизації підприємств і окремих районів тощо [15].

Біотестування розглядається більшістю авторами як методичний прийом, що базується на оцінці впливу факторів середовища на живі організми чи їх окремі функції [16, 19]; процедура встановлення токсичності окремих хімічних сполук, зразків води, ґрунту та повітря для біологічних об’єктів, яка ґрунтується на кількісній оцінці зміни життєво важливих функцій, виявленні летальної дії та мутацій у біооб’єктів (тест-об’єктів або тест-культур), що проводиться лабораторно або в умовах in situ [47]. Важливими характеристиками тест-систем є чутливість до дії стресорів, відтворюваність результатів, можливість роботи на рівні малих доз факторів, економічність скринінгу тощо [26]. Цей метод є пріоритетним при здійсненні оцінки екологічного стану територій [16].

Окремі автори розглядають біотестування як метод моделювання наслідків впливу деякого фактора, що володіє загально біологічною дією. Головне завдання, яке вирішує біотестування - дати швидку відповідь на запитання: є чи відсутня токсичність [20].

Євгеньєв М.І. [15] біотестуванням називає методичний прийом, при якому про якість середовища та факторах, що діють самостійно чи у поєднанні з іншими судять по виживанню, стану і поведінці спеціально поміщених в це середовище організмів – тест-об’єктів.

Біотестування не замінює систему аналітичних і апаратурних методів контролю якості природного середовища, а лише доповнює її якісно новими біологічними показниками. На думку Оливернусової [34] використання біологічних тест-систем дозволяє визначати зміни в тест-системах на дуже ранній стадії, коли вони ще не проявляються у вигляді морфологічних чи структурних змін, і їх неможливо виявити іншими методами. Це дозволяє вчасно вживати попереджувальних заходів щодо порушення екосистем. Крім того, стан біоіндикаторів можна використовувати як додаткову інформацію при оцінці