Таким чином, з огляду на різноманіття екотоксикантів, що мають місце на урбанізованих територіях, їх синергічний нівелюючий адитивний вплив, адекватна оцінка якості середовища, зокрема ґрунтового покриву, можлива за умови поєднання інструментальних методів екологічної діагностики із біотестуванням. Підбір конкретних методик біологічної оцінки повинен враховувати око топічні особливості досліджуваної території та специфіку її антропотехногенної трансформації.

РОЗДІЛ 2

ЕКОТОПІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖУВАНОЇ ТЕРИТОРІЇ

2.1. Природні умови території

За геоботанічним районуванням України досліджувана територія належить до Бурштинського району Кременецько-Хотинського геоботанічного округу Західноукраїнської підпровінції Східноєвропейської провінції Європейської широколистянолісової області. Орографічно – це територія Південно-Опільської хвилястої височини, що складається з опуклих і плоских пасм, абсолютні висоти яких рідко перевищують 350 м. Тут на поверхню виходять крейдяні та третинні відклади, юрські й девонські піски, що зумовлює формування різного типу рослинності [13].

У ґрунтовому покриві переважають чорноземні опідзолені ґрунти, сформовані на лесоподібних суглинках. Вони мають значну потужність прогумусованої частини профілю (46 – 53 см), добру оструктуреність. Значна частина ґрунтів у межах міста представлена техноземами, що суттєво відрізняються від природних аналогів [38].

Клімат території формується під впливом морських і континентальних повітряних мас. Узимку характерними є західні й північно-західні вітри, рідше – холодні східні. Для літа переважаючими є також західні та північно-західні, з невеликим внеском південних. Вітри переважно слабкі та помірні, зі швидкістю від 0 до 5 м/с, а взимку від 6 до 10 м/с, середньорічна швидкість вітру складає 2,9 м/с, найбільші швидкості вітрів спостерігаються в лютому-квітні, найменші – у червні-вересні. В окремі роки спостерігаються ураганні вітри. Найбільші швидкості притаманні північно-західним і західним вітрам, найменші – південним [13, 38].

Річний хід температур континентальний, тобто відзначається невисокими амплітудами в літні місяці й порівняно високими взимку. Найтеплішим місяцем року вважають липень із середньомісячною температурою +18°С, найхолоднішими – січень і лютий із середньомісячними значеннями температури близько -5°С. Середньорічна температура повітря складає 7,3°С [38].

Річна кількість опадів для даної території складає 640 – 690 мм. Максимальна кількість опадів випадає в червні, мінімальна – у грудні-березні. Із загального обсягу опадів 80% складають рідкі, 11% – тверді, 9% – змішані. Результати багаторічних метеорологічних спостережень засвідчують, що в межах досліджуваної території спостерігається в середньому 150 днів з опадами різного типу та 59 днів із туманами протягом року [23, 38, 41].

Характерною особливістю атмосферних умов є висока частота виникнення температурних інверсій. Інверсійні умови приземного типу найбільш характерні для вечірніх, нічних і ранкових годин доби; у денний час повторність приземних інверсій незначна (>5%). Припідняті інверсії спостерігаються найчастіше в денні та ранкові години (у 50% випадків); з меншою повторністю – у вечірні й нічні години, хоч і в цей час із доволі високою частотою (35 – 40% аналізованих випадків). Протягом року приземні інверсії найчастіше спостерігаються в травні-вересні; припідняті – у холодний період [38, 41].

Природні умови визначають перерозподіл антропотехногенних полютантів у межах урбоекосистеми Бурштина

2.2. Характеристика антропотехногенного впливу

Бурштинська теплоелектростанція – одне з найбільших підприємств паливно-енергетичного комплексу України. Вона розташована на віддалі 6 км у південно-східному напрямі від міста Бурштин, яке за результатами моделюючих розрахунків є одним з основних реципієнтів її впливу [39]. Таким чином, екологічний стан урбоекосистеми Бурштина визначається антропотехногенним впливом, адитивною дією ендо- та екзогенних чинників різної природи.

Найбільш вагомим трансформуючим зовнішнім, стосовно урбоекосистеми, чинником є техногенний вплив Бурштинської ТЕС. Промислова ділянка підприємства розташована на вузькій смузі території, на правому березі штучного водосховища, створеного на р. Гнила Липа. У структуру підприємства входять головний корпус з основним технологічним обладнанням, цех теплової автоматики та вимірювань, електричний, паливно-транспортний, столярний, хімічний, ремонтно-будівельний і золонавантажувальний цехи. Крім того, на ТЕС споруджено два вугільних склади на місячний запас палива (640 тис. тонн) та мазутогосподарство (типове розпалювальне й додаткове із чотирма баками по 20000 м3 кожен) [38].

Станом на 2008 рік проектна електрична потужність БуТЕС склала 2400 МВт (12 енергоблоків по 200 МВт), а теплова – 160 Гкал/год. Для вироблення електроенергії спалюється львівсько-волинське, донецьке та сілезьке вугілля, а також мазут і природний газ, унаслідок чого утворюються шлак і зола, що викидаються в навколишнє середовище через водяні шлакові ванни та з димовими газами. Сумарні викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря у 2008 році склали 237,173 тис. тонн, з яких найбільша дольова частка належить вугільному пилу (31680 тис. тонн), сірчистому ангідриту (194,402 тис. тонн) і сполукам нітрогену (в перерахунку на NO2) (11,091 тис. тонн) [39].

Викиди шкідливих речовин поділяють на організовані та неорганізовані. До організованих належать ексгалати, що відводяться від місця утворення та частково піддаються уловленню з допомогою спеціальних установок. До неорганізованих належать викиди, що надходять в атмосферне повітря у вигляді ненаправлених потоків газопилової суміші в результаті порушення герметичності обладнання, відсутності або незадовільної роботи пиловловлювальних систем, при вивантаженні чи зберіганні продукції [39]. Організованими джерелами забруднення довкілля БуТЕС є аспіраційні системи та три основні димові труби. Висота однієї складає 180 м, а двох інших – 250 м. До основних неорганізованих джерел викиду підприємства відносять зварювальні пости, мазутогосподарства