В обробітку ці ґрунти відносно легкі. За агрохімічними даними в орному шарі вони містять в середньому 2,5 – 3,0% гумусу. З глибиною процент його зменшується. Реакція ґрунту сильно кисла та кисла (рН сольової витяжки 4,4 – 4,8), гідролітична кислотність – 5,8 – 6,0 мг-екв на 100 г ґрунту. Кількість ввібраного кальцію в ґрунтах цієї групи становить 6,3 мг-екв, магнію 2,5 мг-екв на 100 г ґрунту, що вказує на низьку насиченість їх основами.

У зв’язку з малим вмістом гумусу ці ґрунти бідні на азот, а кисла реакція пригнічує процеси нітрифікації. Тому нагромадження рухомих сполук азоту проходить повільно. Вміст рухомих сполук фосфору тут становить 4,7 – 6,5 мг і калію 4,3 – 6,3 мг на 100 г ґрунту. В цілому ґрунти бідні на поживні речовини.

Для підвищення родючості цих ґрунтів слід вносити як органічні, так і мінеральні добрива. Дуже важливим заходом є поглиблення орного шару та вапнування.

Одержання високих і якісно повноцінних врожаїв сільськогосподарських культур в господарствах району лімітується часто недостатнім використанням мікроелементів. Це особливо гостро стало проявлятися останнім часом в зв’язку з інтенсифікацією хімізації землеробства.

Для розуміння причини формування особливостей валового хімічного складу ґрунту і його варіювання по профілю завжди необхідно враховувати, що вміст окремих елементів визначається їх присутністю в ґрунті в складі різноманітних конкретних мінеральних і органічних сполук.

Кальцій. Вміст цього елементу в без карбонатних суглинистих ґрунтах складає 1-3% і визначається в основному присутністю глинистих мінералів тонко дисперсних фракцій, а також гумусом і органічними залишками, у зв’язку з чим спостерігається тенденція до біогенного збагачення кальцієм верхньої частини профілю.

Калій. Вміст К2О складає в ґрунтах 2-3%. Цей елемент присутній частіше в глинистих ґрунтах. Поряд із кальцієм , калій відноситься до числа органогенів, необхідних для розвитку рослин; у ряді випадків калій може бути в дефіциті, у зв’язку з чим його внесення у ґрунт позитивно впливає на родючість.

Вуглець. У ґрунті він міститься в основному в складі гумусу, а також органічних залишків. Багато вуглецю може знаходитися в складі карбонатів. Вміст вуглецю коливається від часток відсотка в органічно бідних ґрунтах до 3-5% і навіть 10% - у багатих гумусом чорноземах. Значна частина ґрунтів що використовується у землеробстві, потребує внесення вуглецю у вигляді органічної речовини.

Азот. Так само, як і вуглець, азот майже цілком зв’язаний у ґрунті з його органічною частиною – гумусом і складає 1/10-1/20 від вмісту вуглецю. Незважаючи на невелику кількість (не більше 0,3-0,4, часто і менше одного відсотка), азот відіграє надзвичайно важливу роль у родючості ґрунтів, тому він життєво необхідний рослинам, для яких він доступний тільки у формі нітратного й амонійного іонів. Більшість культурних ґрунтів потребує систематичного внесення цього елемента. У природних умовах поповнення в ґрунті резервів азоту в доступних для рослин формах здійснюється азот фіксуючими бактеріями.

Фосфор. Є у ґрунті в дуже незначних кількостях: валовий вміст Р2О5 складає не більш 0,1 – 0,2%. Фосфор життєво важливий для рослин, але в більшості ґрунтів, особливо при їхньому інтенсивному використанні в сільськогосподарському виробництві. У ґрунті фосфор є у складі гумусу, органічних залишків, у мінеральній частині ґрунтів у складі апатиту, вторинного болотного мінералу – віваніту.

Поряд із перерахованими мікроелементами, в ґрунті в дуже невеликих кількостях (тисячні частки відсотка) присутні розсіяні елементи і мікроелементи, однак вони надзвичайно важливі для життєдіяльності рослин. Валовий вміст цих елементів переважно пов’язаний із вмістом у ґрунті первинних мінералів, почасти глинистих мінералів і органічної речовини.

Хімічний склад ґрунтів впливає на їхню родючість як безпосередньо, так і визначаючи ті або інші властивості ґрунту, що мають вирішальне значення в житті рослин. З одного боку, це може бути дефіцит певних елементів живлення рослин, наприклад фосфору, азоту, калію, заліза, деяких мікроелементів; з іншого - токсичний для рослин надлишок, як у випадку засолення ґрунтів.

В деяких ґрунтах склалися специфічні умови гострої нестачі мікродобрив, що обумовлено зниженням вмісту рухомих форм мікроелементів при вапнуванні кислих ґрунтів або внесенні високих доз мінеральних добрив, зростанням урожайності і підвищеним виносом їх з сільськогосподарською продукцією.

Значна частина мікроелементів повертається в ґрунт з органічними добривами і баластом мінеральних добрив. Наприклад, з кожної тони якісного гною в ґрунт повертається 1,5 г бору, 16,0 г марганцю, 12,0 г міді, 87,0 г цинку, 0,2 г молібдену і 0,1 г кобальту.

В одному центнері пічної золи міститься біля 30 г бору, 0,3 г молібдену, 0,4 г міді, 4 г цинку і 0,6 г кобальту. З центнером калімагнезії в ґрунт поступає 40 мг марганцю, 10 мг бору і інші елементи. Але як свідчать дані досліджень проведених в господарствах Городенківського району, використання спеціальних мікродобрив значно покращує умови росту і розвитку сільськогосподарських культур. Це пояснюється тією визначеною роллю мікроелементів, яку вони виконують в рослинному організмі. Вони або входять в склад ферментів, або активізують їх роботу. Тому мікроелементи іноді називають “каталізаторами” каталізаторів”. До 20 відсотків всіх відомих в даний час ензимів належать до металоферментів. До їх складу входять в першу чергу бор, марганець, молібден, цинк, кобальт. Якщо в поживному середовищі не вистачає цих елементів, то рослини погано ростуть і розвиваються або взагалі гинуть.

Значна частина кислих ґрунтів області недостатньо