Зрозуміло, що в межах адміністративних районів і господарств розподіл ґрунтів з різним ступенем потреби в одному або декількох мікроелементах, коливається в широких межах. Тому обласним державним центром охорони родючості ґрунтів і якості продукції проведено крупномаштабне обстеження ґрунтів на вміст мікроелементів і видано господарствам області агрономічні паспорти на кожне поле, в яких наведений фактичний вміст кожного мікроелементу зокрема.

За даними агрохімічного обстеження проведеного у 1999 – 2003 роках ґрунти Городенківського району добре забезпечені міддю, бором та цинком, середньо забезпечені марганцем та молібденом і слабо забезпечені кобальтом.

Таблиця 1.1 - Середньозважені показники вмісту рухомих форм мікроелементів у ґрунтах Івано-Франківської області

Назва району | Середньозважений вміст, мг/кг

бору | міді | цинку | марганцю | кобальту | молібдену

Богородчанський | 1 | 5 | 1,9 | 79 | 0,5 | 0,38

Верховинський | 1,6 | 5,1 | 3,1 | 107 | 0,6 | 0,38

Галицький | 0,99 | 6,2 | 2,4 | 109 | 0,8 | 0,13

Городенківський | 1,3 | 6,7 | 1,2 | 79 | 0,9 | 0,34

Долинський | 0,8 | 4,8 | 1,7 | 68 | 0,8 | 0,28

Калуський | 0,8 | 9,2 | 2,7 | 54 | 1 | 0,29

Коломийський | 0,96 | 5,5 | 1,4 | 68 | 0,6 | 0,29

Косівський | 0,68 | 5,3 | 2,9 | 97 | 0,6 | 0,55

Надвірнянський | 0,69 | 5,7 | 2,2 | 75 | 0,5 | 0,17

Рогатинський | 0,9 | 5,7 | 1,8 | 68 | 0,7 | 0,15

Рожнятівський | 1,4 | 4,1 | 1,4 | 93 | 0,5 | 0,38

Снятинський | 1,3 | 7,2 | 2,7 | 67 | 1,1 | 0,33

Тисменицький | 1,2 | 7,2 | 1,6 | 57 | 0,4 | 0,18

Тлумацький | 1,07 | 6,2 | 1,7 | 61 | 0,6 | 0,28

По області | 1,06 | 6,4 | 1,9 | 74 | 0,8 | 0,28

Ґрунт – самостійне природне органо-мінеральне тіло, яке виникло на поверхні Землі внаслідок тривалого впливу біотичних, абіотичних і антропогенних факторів. Ґрунтом називають видозмінені під впливом живих організмів (передусім рослин) поверхневі шари суходолу, які відрізняються від гірських порід складом мінеральної маси, значним вмістом специфічних органічних речовин (гумусу) і мають важливу відмінність – родючість, тобто здатність постачати рослинам необхідні для їх росту поживні речовини, воду і повітря. Ґрунт складається з твердих мінеральних і органічних речовин. Залежно від кліматичних, геологічних та географічних умов, ґрунти мають товщину від 15-25 см до 2-3 м.

Ґрунти утворюються під впливом таких факторів: ґрунтоутворюючі породи, рослинні та тваринні організми, вода, клімат, рельєф місцевості, господарська діяльність людини. Суттєвим фактором ґрунтоутворення є час: 1 см ґрунту формується від кількох сотень до тисяч років (залежно від умов).

Ґрунти є гігантською екологічною системою, яка здійснює, поряд із Світовим океаном, визначний вплив на всю біосферу. Обмін речовин між живими організмами і ґрунтом викликається дією біологічних факторів. Засновником наукового ґрунтознавства є російський вчений В.В.Докучаєв (1846-1903), який вперше дав визначення «ґрунту», виявив його головну відмінність та розкрив сутність ґрунтоутворюючого процесу. Завдяки ґрунтам – найважливішого компоненту біогеоценозів – здійснюється екологічний зв’язок живих організмів з літосферою, гідросферою та атмосферою.

В ґрунтах виділяють верхній шар – найцінніший, який містить гумус (продукти розкладу організмів та органо-мінеральних речовин), середній шар, який містить переважно мінеральні компоненти, та нижній шар, який складається із малоземельних продуктів руйнування гірської породи.

Ґрунти – основа для одержання врожаю сільськогосподарських культур, вони є першоджерелом всіх матеріальних благ: харчових продуктів, лісоматеріалів тощо. Тому ґрунти є незамінним природним ресурсом і головним завданням діяльності людини є підтримка здатності ґрунтів до самовідновлення у процесі ґрунтоутворення.

Землі, які використовуються або можуть бути використані в галузях народного господарства, називають земельними ресурсами. Земельні ресурси – одні з найуніверсальніших природних ресурсів, особливістю яких є те, що їх не можуть замінити жодні інші ресурси (незважаючи на альтернативні методи вирощування рослин), і вони повинні використовуватись там, де знаходяться. На земельних ресурсах базується сільськогосподарська діяльність людини. Оброблювані землі дають до 88% харчової енергії сучасного людства, до 10% харчової енергії людство одержує з природних пасовищ та лісових угідь, і тільки біля 2% - із ресурсів Світового океану.[5]

Аграрний сектор ? це специфічна галузь економіки, яка безпосередньо пов’язана із земельним потенціалом, земельною територією як головною територіально-просторовою частиною довкілля, основним засобом у сільськогосподарському виробництві. Раціональне використання й експлуатація земельних територій із застосуванням природоохоронних заходів є однією з центральних проблем економічного розвитку держави, особливо з переходом до ринкової економіки в контексті розвитку земельних відносин[8].

Незадовільна екологічна ситуація в Україні з використанням землі викликана шкідливим антропогенним впливом, вирощуванням сільськогосподарських культур без застосування прогресивних технологій, необґрунтовано високим відсотком розорюваних площ і досягла 56% території країни і 80% сільськогосподарських угідь, розорення малопродуктивних і ерозійно небезпечних земель, що призводить до деградації, зниження або навіть втрати природної родючості ґрунтів, а отже, і до суттєвого погіршення продуктивності земельних угідь в цілому. Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до зниження родючості ґрунтів через їх переущільнення (особливо чорноземів), втрати грудкувато зернистої структури, водопроникності та аераційної здатності з усіма екологічними наслідками. З ґрунтом щороку виноситься 11 млн. тонн азоту, 0,4 млн. тонн фосфору і 0,7 млн. тонн калію. Щорічно еколого-економічні збитки від ерозії ґрунтів дорівнюють 9,1 млрд.