У розробку наукової проблеми, пов’язаної з екологічним станом та обґрунтуванням напрямів раціонального використання земель, внесли свій вклад учені-дослідники: П.Ф. Веденічев, П.М. Першин, В.Ф. Сайко, А.С. Скородумов,  А.М. Третяк, Л.Я. Новаковський, А.Я. Сохнич, Д.С. Добряк, В.П. Мартьянов, В.Й. Шиян, А.Є. Несмашна, Д.І. Бабміндра, С.Н. Волков, В.В. Горлачук,      О.П. Канаш та ін.

Науково-практичне застосування економіко-екологічних методів і моделювання в процесі управління земельними ресурсами, засади підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, його інтенсифікації, раціонального використання і охорони земельних ресурсів у процесі розвитку земельних відносин найбільш повно висвітлили у своїх роботах: А.С.Антонець, А.М. Джос, П.Ф. Жолкевський, А.Г. Мартин та ін.

На даний час в Україні проведені досить ґрунтовні дослідження з опти-мального співвідношення угідь шляхом їх трансформації на базі класифікації земель за придатністю для сільськогосподарського використання. Однак, незва-жаючи на набутий досвід, у вітчизняній науці залишаються ще недостатньо обґрунтованими питання комплексного підходу до економічної та екологічної ефективності використання земельних угідь, їх оптимізації в системі земле-користування і механізм їх здійснення[5].

Наведені вище міркування зумовили вибір теми магістерської роботи, спрямованої на підвищення економічної ефективності й екологічної безпеки сільськогосподарського виробництва в Україні на прикладі земель Городенківського району.

Виявлено, що найважливішою умовою раціонального використання землі є встановлення ефективних земельних відносин, що характеризуються суспільними відносинами між людьми, пов’язаними з володінням і користуванням землею, і є складовою усієї системи виробничих відносин кожної історичної епохи. Вони за своєю соціальною природою належать до економічного базису суспільства. Земельні відносини, як і весь економічний лад суспільства, історично розвиваються та змінюються під безпосереднім впливом економічного закону відповідності характеру виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил. 

Обґрунтовано важливість врахування ролі земельних відносин і забезпечення можливості їх регулювання для раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. Це пов’язано з тим, що в процесі приватизації сільськогосподарських земель утворилася величезна кількість власників і користувачів земельних ділянок, з яких більшість дрібні. Значна їх частина малознайома або й взагалі не знайома з методами раціонального землекористування і для багатьох з них найважливіше – одержання максимуму прибутку при мінімумі власних затрат, без впровадження відповідних заходів щодо збереження і відтворення родючості ґрунту. Крім того, відсутність у достатній мірі всебічно науково обґрунтованого законодавства стосовно ринку землі в країні може призвести до її розбазарювання і, як наслідок, до вилучення її як ресурсу із сільськогосподарського обороту.[4]

2 Значення ґрунтів як компоненту навколишнього природного середовища.

2.2 Охорона земель від забруднення небезпечними речовинами

Господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється.

Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах, а також перелік цих речовин затверджуються спеціально повноваженими органами виконавчої влади у галузі охорони здоров'я та санітарного нагляду, екології та природних ресурсів. Забруднені небезпечними речовинами земельні ділянки використовуються з дотриманням встановлених обмежень, вимог щодо запобігання їх небезпечному впливу на здоров'я людини та довкілля. Рівень забруднення ґрунтів враховується при наданні земельних ділянок у користування, вилученні з господарського обігу та зміні характеру і режиму використання. Ґрунти земельних ділянок є об'єктом особливої охорони. Власники земельних ділянок та землекористувачі не мають права здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель. При здійсненні діяльності, пов'язаної з порушенням поверхневого шару ґрунту, власники земельних ділянок та землекористувачі повинні здійснювати зняття, складування, зберігання поверхневого шару ґрунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий (рекультивація), або на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей.

2.3 Деградовані і малопродуктивні землі

До деградованих земель відносяться:

а) земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо;
б) земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами ґрунтами та інші.

До малопродуктивних земель відносяться сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективним.

Консервації підлягають деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним. Консервації підлягають також техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров'я.

Консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення.
Консервація земель здійснюється за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на підставі договорів з власниками земельних ділянок.

Порядок консервації земель встановлюється законодавством України.

Стаття 22. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання.

1. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

2. До земель сільськогосподарського призначення належать:

· сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

· несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).[4]

Власники земельних ділянок зобов'язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

б)