Значення індикаторів визначають за їх сполученістю з природними умовами та вираженістю цих умов у зміні ознак. Зменшення одного з цих показників, або обох разом, зменшує індикаційне значення ознаки. Щоб кількісно виразити сполученість індикатора з фактором, розраховують коефіцієнт кореляції. Постійні індикатори мають високий коефіцієнт кореляції [40].

Зважаючи на важливість кількісної оцінки, особли-во інформативними є організми, які у певний спосіб ре-агують саме на кількість забруднювача у довкіллі, тоб-то рослини-монітори [54].

Рослина-монітор – рослина, у якої ознаки пошкодження з'являються під час дії на неї фітотоксичної концентрації однієї забруднюючої речовини або їх суміші і за ознаками її ушкодження отримати інформацію про кількість забруднюючих речовин або їх суміші у довкіллі. Тому при проведенні дослідів з метою моніторингу дов-кілля вивчають саме ознаки ушкодження рослин [40, 54].

Під час впливу забруднення у рослин може змінитися швидкість росту і відтворення потомства, прискоритися процес цвітіння, знизитися продуктивність і врожайність. Кожний із цих параметрів можна використовувати як монітор. Оскільки для моніторингу більш характерна не якісна, а кількісна оцінка, рослина-монітор повинна не лише індикувати, а й допомагати отримати кількісну оцінку.

За основу аутекологічного підходу в індикації покладено таку концепцію: кожен вид рослин має оптимальні умови і межі толерантності середовища існування, а також свою екологічну нішу в просторі певних градієнтів. На аутфітоіндикаційному рівні можна розраховувати інтервали або середні значення, будувати ареали, оцінювати поведінку та динаміку популяцій видів, проводити класифікацію видів по відношенню до змін екологічних факторів.

Різноманітні індикаторні властивості рослинності є показниками умов довкілля. Індикаційна роль рослинності визначається об'ємом інформації про умови середовища, що отримана за допомогою індикаторів. Індикатор-ними ознаками виступають різноманітні властивості рослинності, які є показниками будь-яких умов середовища [40].

Існують різні форми біоіндикації. Якщо дві однакові реакції викликані різними антропогенними факторами, то говорять про неспецифічну біоіндикацію. Якщо ж ті чи інші зміни можна пов’язати тільки з одним фактором, мова йде про специфічну біоіндикацію. В природі всі види біоіндикації включені в ланцюг послідовно протікаючих реакцій і процесів. Якщо антропогенний фактор діє безпосередньо на біологічний елемент, то мова йде про пряму біоіндикацію. Але часто біоіндикація стає можливою лише після зміни стану під впливом інших безпосередньо задіяних елементів. В цьому випадку ми маємо справу з непрямою біоіндикацією і біоіндикатором.

Якщо біоіндикатор реагує значним відхиленням життєвих показників від норми, то він є чутливим біоіндикатором. В залежності від часу розвитку біоіндикаційних реакцій можна виділити шість різних типів чутливості:

І тип: біоіндикатор дає через певний час, на протязі якого він ніяк не відповідав на дію (відсутність ефективного рівня), одноразову сильну реакцію і втрачає чутливість (вище верхнього ефективного рівня);

ІІ тип: як і в першому випадку, реакція миттєва і сильна, але продовжується деякий час після чого різко зникає;

ІІІ тип: біоіндикатор реагує з моменту виявлення порушеної дії з однаковою інтенсивністю протягом довгого проміжку часу;

IV тип: після миттєвої сильної реакції спостерігається її припинення, спочатку швидке, потім більш повільне;

V тип: при появі порушеної дії починається реакція, яка стає все більш інтенсивною, поки не досягне максимума, а потім поступово припиняється;

VI тип: реакція V-го типу багаторазово повторюється, виникає осциляція біоіндикаторних параметрів [54].

А так звані акумулятивні біоіндикатори, на відміну від чутливих, накопичують антропогенні впливи більшою частиною свого організму і не так швидко проявляють в собі зміни.

Значимість індикатора виражається відношенням кількості еталонних ділянок, де об'єкт індикації знаходиться разом з індикатором, до загальної кількості еталонних ділянок з об'єктом індикації, виражених у відсотках [45].

Достовірність – це міра поєднання індикатора з об'єктом індикації. Абсолютно достовірним вважається індикатор, якому в 100% випадків відповідає об'єкт індикації [47].

Біоіндикація можлива на різних рівнях організації живої матерії: макромолекула, клітина, орган, тканина, система, організм, популяція, біоценоз. З підвищенням рівня організації біологічних систем зростає і їх складність, бо одночасно все більше ускладнюються їхні взаємовідносини з факторами місцеперебування. Слід зауважити при цьому, що біоіндикація на нижчих рівнях включається в біоіндикацію на вищих рівнях і виступає на них в новій якості. Але якщо на нижчих рівнях організації біологічних систем переважають прямі і часто специфічні види біоіндикації, пов'язані з дією певного стресора, то на вищих рівнях домінує непряма біоіндикація.

Рослини розповідають про умови навколишнього середовища, в якому вони знаходяться, за допомогою тих чи інших ознак, які Б.В.Виноградов класифікував на флористичні, морфологічні, фізіологічні, фітоценотичні. Р.Шуберт, спеціаліст у цій галузі досліджень, доповнив перелік рівнів біоіндикації і визначив таких шість типів:

1-й рівень: біохімічні і фізіологічні реакції;

2-й рівень: анатомічні, морфологічні, біоритмічні і поведінкові відхилення;

3-й рівень: флористичні і фауністичні зміни;

4-й рівень: ценотичні зміни;

5-й рівень: біогеоцепотичні зміни;

6-й рівень: зміни ландшафтів [45].

Для біоіндикації властиві в основному два методи – пасивний і активний моніторинг. В першому випадку у вільно живучих організмів вивчаються видимі або невидимі пошкодження чи відхилення від норми, які є ознаками стресового впливу. При активному моніторингу виявляють ті ж самі впливи на тест-організмах, які знаходяться в стандартних умовах на досліджуваній території.

При біоіндикації слід враховувати чотири основні вимоги:

1. відносна швидкість проведення;

2. одержання достатньо точних і відтворених результатів;

3. присутність об’єктів, які застосовується в біоіндикації, по можливості в великій кількості і з однорідними властивостями;

4. діапазон похибки в порівнянні з іншими методами тестування не більше 20 % [54].

Зони особливої уваги під час моніторингових досліджень:

- лісові масиви;

- очисні споруди;

- місця складування отрутохімікатів та мінеральних добрив;

- сільськогосподарські землі;

- місця захоронення радіоактивних