листків. Накопичення фтору у сухій речо-вині
Диоксид сірки (S02) | Люцерна (Меdicago sativa cv. Du Purts), гречка (Fagopirum esculentum), подоро-жник великий (Plantago major), горох (Pisum sativum), конюшина багряна (Trifolium incarnatum) | Міжжилкові некрози та хлорози
Диоксид азоту (N02) | Шпинат городній (Spinacia oleracia cv. Subito, Dynamo), махорка (Nicotiana rustica), селера пахуча (Apium graveolens) | Міжжилкові некрози
Хлор (СІ2) | Шпинат городній (Spinacia oleracia cv. Subito, Dynamo), квасоля звичайна (Phaseolus vulgaris), латук посівний (салат) (Lactuca sativa) | Деформація хлоропластів, збліднення листків
Етилен (С2Н4) | Латук посівний (салат) (Lactuca sativa), помідор їстівний (Lycopersicon esculentum) | Закручування країв листків
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА РАЙОНУ ДОСЛІДЖЕННЯ
Адміністративний центр — м. Тисмениця
Територія — 0,7 тис. кв. км
Населення — 85,3 тис. чол.
Відстань до м. Івано-Франківська — 11 км
Тисменицький район розташований в самому центрі Івано-Франківщини навколо обласного центру (додаток Б). Межує з Галицьким районом на півночі, Коломийським та Надвірнянським на півдні, Тлумацьким на сході, Богородчанським на південному заході. На північному сході є невелика смуга межі з Тернопільською областю.
Район розташований в межах Східноєвропейської платформи (Волино-Подільське плато). Рельєф горбистий, порізаний глибокими долинами річок. Найвища точка 435 м н.р.м. Ґрунт – переважно дерново-підзолистий.
Клімат району помірно-континентальний. Середні температури липня +180С, січня –50С. Середня річна кількість опадів 600-800мм. Сніговий покрив нестійкий (40-78 днів).
На території району чергуються луги і широколистяні ліси, що мають в основному два яруси. В першому ярусі зустрічається ясен, явір, клен польовий, у другому – дуб, граб, бук, липа, береза, черемха, черешня [54].
Діяльність центрів високого і низького тиску визначає вітровий режим у межах Івано-Франківської області (додаток В). Тобто, взимку характерними є західні і північно-західні вітри, рідше – холодні східні. Для літа також переважаючими є західні та північно-західні, часто бувають і вітри південнних напрямків. Вітри переважно слабкі і помірні, із швидкістю 0-5м/с, а взимку – 6-10м/с [16].
Основним джерелом аеротеногенного забруднення в межах досліджуваної території є ВАТ «Івано-Франківськцемент», якому за оцінками спеціалістів, належить 47-49% виробництва шиферу в Україні, що знаходиться в с.Ямниця Тисменицького району Івано-Франківської області [54].
Дане підприємство сеціалізується на виготовленні будівельних матеріалів – цементу, азбесту, шиферу тощо.
Виробництво цементу включає два ступені: перший – одержання клінкеру, другий – доведення клінкеру до порошкоподібного стану з додаванням до нього гіпсу або інших добавок.
В цементній промисловості використовують три способи виробництва, в основі яких лежать різні технологічні прийоми підготовки сировинного матеріалу: мокрий, сухий і комбінований, відмінні за способами переробки сировини. Для кожного способу використовується певний вид устаткування і строго певна послідовність операцій.
Джерелами забруднення повітря є:
•
дробилки і подрібнювачі;
•
місця розвантаження вантажівок;
•
силоси;
•
млини грубого помолу і сушарки;
•
цементний сепаратор:
•
ділянка пакетування;
•
установки охолоджування клінкеру;
•
охолоджувач клінкеру;
•
обпалювальна піч.
До складу клінкеру входить: оксид кальцію (СаО). кремнезем (SiO2), глинозем (Al2O3), оксид заліза (Fe2O3), оксид магнію (MgO), оксид титану (TiO2), оксид фосфору (P2O5), аліт (С3S), беліт (С2S), тьохкальцієвий алюмінат (Ca3Al) і алюмоферит (C4А1Fe). Потрібно близько 1453кг сировини для виробництва 1т цементу.
Вищезгадані речовини, які входять до складу клінкеру, в процесі мокрої газоочистки потрапляють до складу стічних вод. Забруднених стоків цементне виробництво практично не має. Переливи і аварійні скидання з системи оборотного водопостачання прямують в дощову каналізацію заводу. Дощові стоки забруднені пилом мінеральної сировини і цементом.
У процесі виробництва цементу в атмосферу викидається пил і продукти згоряння, що містять NOx і S02 в кількостях, щo залежать від виду палива і особливостей процесу випалювання, який використовується.
Головними джерелами забруднення цементного виробництва є: цех випалювання і перемелювальний цех підготовки сировини – дробилки і сушильні барабани глини і вапняку. Гази NOx і S02 викидаються з сушильних барабанів.
S02 – безбарвний газ з гострим запахом. При копценрації S02 до 20-30 мг/м3 подранюється слизова оболонка рота і ока. Також S02 володіє наркотичною дією і викликає головний біль. S02 викликає коньюктивіти, бронхіти, пневмонію.
NOx – газ жовтого кольору. Отруєння починається з легкого кашлю, потім з'являється головний біль і блювота. Викликає токсикоз, фіброзні бронхіти, запалення верхніх дихальних шляхів, руйнування зубної емалі, серцеву недостатність.
Пил цементу SiO2 викликає бронхіти, пневмонію. Компоненти пилу SiO2 (двоокис кремнію) здійснює на організм фібриногенну дію.
Первинні викиди, що виникають при виробництві цементу, це – аерозолі, які містять продукти згоряння палива, що використовується при розігріванні печі і в операціях сушіння, включаючи оксиди азоту і сірки. При низькому рівні вмісту кисню в печі викид сірчистих сполук, таких як H2S, або органічних сполук сірки незначний.
Викид цементного пилу на заводах по виробництві сухого цементу відбувається через нещільність в конвейєрній системі та з отворів бункерів. Величина виносу пилу змінюється в широких межах на різних заводах залежно від герметичності конвеєрів, бункерів і операцій вантаження. Середня величина виносу пилу складає приблизно 0,045кг/т виробленого цементу.
Тверді забруднення від цементних заводів і вапняних печей за хімічним складом переважно є сумішшю карбонату кальцію, оксиду кальцію (вапна) і ряду інших сполук. Хімічний склад викидів в атмосферу приблизно відповідає складу сировинних матеріалів (тобто – це вапняк, вапно, сировинні складові цементу, цементний клінкер, шлак, цемент і інші). Головні забруднювачі: цех випалювання і перемелювальний цех підготовки сировини – дробилки і сушильні барабани глини і вапняку [20].
РОЗДІЛ 3. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
3.1. Біоекологічна характеристика досліджуваних видів рослин
Верба ламка (ракита) – Salix fragilis L. сягає висоти 15-20м, діаметром до 0,5м. Крона округла. Кора темно-сіра, тріщинувата, відшаровується пластинами. Гілки ламкі біля основи, ламаються птахами і вітром, що і послужішо підставою для видової назви.