водозбірних територій формується 99% водності річки. Сумарний стік всіх лівобережних рівнинних приток Дністра становить близько 1% стоку правобережних. Щодо площі водозбірного басейну, то 57% його припадає на басейн лівобережних приток і 43% – правобережних. Зважаючи на значну почленованість карпатських хребтів та їх відрогів, площа басейнів гірських приток незначна: найбільшими є басейни Стрию (понад 3 тис. кмІ), Бистриць – Надвірнянської та Солотвинської (2,5 тис. кмІ), Лімниці (1,5 тис. кмІ), Бистриці Самбірської та Стрвяжа (близько 1 тис. кмІ).
Карпатські ріки – праві притоки Дністра – промили в горах свої долини, розбивши і гори, і передгір’я на окремі височини, що згодом були згладжені водною та вітровою ерозією. В результаті сформувалися довгі, пласкі косогори, почленовані численними ярами. Притоки мають характерні для гірських річок риси. Здебільшого це стрімкі потоки зі змінними протягом року рівнями води, які розпочинаються на височинах 800-1500 м н.р.м. Живляться вони з яружних струмків, які в межень нерідко зовсім пересихають, а під час паводку, навпаки, пропускають великі маси води. Їх верхні ділянки характеризуються значними спадами, швидкою течією, безліччю приток 2 го та 3 го порядків з невеличкими, але численними джерелами. Протікають у звивистих, почленованих, порожистих руслах з кам’янистими висипами на дні. Виходячи з гір на Дністровську низовину, ці річки різко зменшують спад, швидкість і відкладають чимало наносів.
Найбільшою правобережною притокою Дністра є Стрий. Його довжина понад 240 км, має 31 притоку, найбільша – Опір. Долина Стрию пролягає переважно в горах Східних Карпат, на верхніх ділянках – у глибокому каньйоні, і лише в нижній течії, після злиття з Опором, виходить на Прикарпатську височину. Розпочинається річка на висоті 1405 м поблизу с. Лавочне Львівської області, гирло річки – за 12 км нижче Жидачева на відмітці 240 м н.р.м. Основні правобережні притоки на цій ділянці – Бистриця Самбірська, Колодниця.
Свіча – ще одна велика притока Дністра. Її витоки знаходяться на відмітці 1140 м н.р.м. на горі Кругла Млинка. Протяжність – понад 100 км. Виділяється значним похилом, що в середньому становить 8,3 м/км. Основні притоки – Сукеля, Мізунка та Лужанка.
Друга за величиною притока Дністра – Лімниця, яка бере свій початок на висоті 1370 м неподалік с. Осмолоди Івано-Франківської області біля гори Копуля, а зливається з Дністром на висоті 220 м, за декілька кілометрів вище Галича. Довжина річки – понад 120 км, серед інших річок вирізняється значним похилом річища. Основний приток – Чечва.
Бистриця – остання в групі крупних гірських правобережних приток Дністра. Нижче Бистриці ріка набуває рівнинного характеру. Хоча довжина самої Бистриці лише 10 км, вона утворюється шляхом злиття двох крупних гірських річок: майже 100 кілометрової Бистриці Надвірнянської та дещо меншої Бистриці Солотвинської. Перша розпочинається на висоті 1280 м н.р.м. біля гори Чорна Клева (Івано-Франківська область). Її найбільша притока – р. Ворона – в нижній своїй течії вже має риси типової рівнинної річки. Бистриця Солотвинська витікає під горою Сивуля на висоті 1300 м. Її найбільші притоки – Манявка, Саджавка, Радчанка. В районі злиття Надвірнянської та Солотвинської Бистриць розташовується великий обласний центр – Івано-Франківськ.
Одним із головних чинників, що визначає гідрологічний режим водних об’єктів, є геологічна будова. Геологічна будова визначає те, якими є площа водозбору річок, похил, характер грунтів, гідрогеологічні умови.
Відповідно до геологічної будови басейн р. Дністер можна поділити на три частини – Карпатську, Подільську та Нижню. Для карпатської зони найбільш поширеними гірськими породами є піщаники, мергелі, аргіліти, а також вапняки. В середній частині басейну найбільш поширені вапняки, піщаники та глини. В нижній течії переважають глини та вапняки. Долина в нижній течії заповнена алювіальними відкладами. На поверхні вони перекриті лесом.
Характеристика ґрунтового покриву визначається впливом клімату, характером підстилаючих порід, місцевими особливостями. В цілому, поширення ґрунтів відповідає природним зонам.
Найбільш поширеними в верхів’ї Дністра є гірсько-лісові щебенюваті ґрунти. У Прикарпатській смузі ґрунти здебільшого дерново-підзолисті. Суттєво іншим є ґрунтовий покрив у межах Подільської височини. У верхній частині басейну – це переважно сірі лісові ґрунти.
В долині річки значного поширення набувають більш опідзолені чорноземи. У нижній течії за умов дефіциту вологи поширені південні чорноземи і каштанові ґрунти з ознаками засолення.
Значну роль у гідрологічному режимі річок і водойм, формуванні якості води відіграє рослинність. ЇЇ поширення є навіть більшим від площі водних об’єктів, оскільки вона зустрічається не тільки у воді, але і на берегах. Врешті-решт, ця рослинність є невід’ємною складовою річок.
Уся гирлова частина Дністра вкрита густою рослинністю (верби, тополі); здебільшого зустрічаються на прируслових валах, насамперед, де їх відносна висота є більшою. Поблизу лиману зустрічаються лише поодинокі дерева. Домінантна рослинність у плавнях – очерет звичайний. Де-не-де зустрічаються луки озерні. Що ж до водних рослин, то тут поширеними є рдесник, жабурник, сальвінія плаваюча, водяний горіх.
Більшість мілководдя Дністровського водосховища позбавлена рослинності. Значна частина його прибережної зони обривиста і підлягає хвильобою. Такі умови несприятливі для розвитку вищих водних рослин. В районі с. Жванець (м. Хотин) заростання прибережної зони незначне.
Деяке поширення отримали земноводні рослини, особливо види гречихи.
Стік Дністра в середній по водності рік складає 8,4 млрд.мі (витрати 274 мі/с).Середні багаторічні витрати річки в гирловій частині дорівнює 310 мі/с. Розрахунковий стік Дністра через Дністровський гідровузол складає 8,4 млрд. мі (50% забезпеченості), 6,9 млрд.мі (75% забезпеченості та 4,8 млрд. мі