За умовами живлення, водного режиму і фізико–географічними особливостями русло Дністра також можна розділити на три частини: Верхню – Карпатську (від витоку до с. Нижнє, гирло р. Тлумач, 2 км нижче гирла р. Золота Липа, довжина 296 км), Середню – Подільську (від с. Нижнє до м. Дубоссари, довжина 715 км) та Нижню (від греблі Дубосарської ГЕС до гирла, довжина 351 км).

Карпатська частина басейну Дністра складається із декількох середніх за висотою хребтів, які тягнуться паралельно один одному. Схили гір переважно похилі. Дністер на цій ділянці характеризується значними перепадами висот та водоспадами через кожні 2 – 3 км. Швидкість течії води – 1 м/с. Висота берегів ріки досягає 100 – 150 м. Важливою особливістю гірської частини є те, що вона зазнає неотектонічних рухів: кожний рік збільшується на 10 – 15 мм. На Карпатській території басейну Дністра середні значення модуля річного стоку є найбільшими (4,70 – 5,33 л/с кмІ), а біля самого витоку річки цей показник досягає 10,0 л/с кмІ.

Подільський Дністер розташований на Волино–Подільській ділянці басейну Дністра. Для цієї ділянки басейну притаманні висхідні рухи земної поверхні. Внаслідок цього долина Дністра і його приток дуже врізана з крутими, місцями каньйоноподібними схилами, які піднімаються над рівнем Дністра на 150 – 180 і більше метрів. Річка має ряд добре розвинутих меандр. Висота долини середнього Дністра складає 360 – 470 м над рівнем моря. Волино–Подільська частина басейну також має добре розвинуту гідрографічну сітку (до 0,7 – 1,0 км/кмІ). Гідрографічна сітка представлена такими річками: Верищиця, Гнила Липа, Стрипа, Серет, Смотрич, Ушиця, Лядова, Мурафа та інші. Ширина річки в межень коливається від 80 до 200 м. В середній течії річки спостерігається часте чергування порогів, перекатів та плесів. Найбільш значні пороги в м. Ямпіль довжиною до 400 м, шириною до 250 м. Глибина річки на перекатах коливається від 0,35 до 1 м, на плесах – від 1,5 до 4 м, на порогах – від 0,5 до 1,2 м. Основні притоки – річки Серет та Збруч. На середній ділянці Дністра збудоване Дністровське водосховище.

Нижня частина знаходиться на території Причорноморської низовини та має рельєф степного типу. Русло Дністра дуже звивисте. Долина нижнього Дністра має добре розвинуту заплаву та шість надзаплавних терас. В пониззі вона періодично затоплюється під час повені. Гідрографічна сітка слабо розвинута – 0,2 км/кмІ. Всі ліві притоки нижньої ділянки Дністра відноситься до малих річок з невеликою водністю (Реут, Ікель, Бик). Найбільша притока – р. Турунчук, який забирає близько 60% води Дністра. Нижче с. Маяки від Дністра відділяється рукав Глибокий Турунчук – штучний канал шириною близько 100 м та глибиною 9 – 10 м.

1. 2. Сучасний екологічний стан річок водного басейну Дністра

Проблема забрудненості Дністра залишається і надалі актуальною. А шляхів її вирішення наразі не видно. Оскільки басейн Верхнього Дністра розміщений на території Львівської області, яка характеризується високим рівнем господарської діяльності, то очевидно, що тут є багато підприємств, зокрема таких, що займаються нафто- і газодобуванням. Подекуди їхні відходи без необхідної фільтрації потрапляють у річку, яка, зрозуміло ж, не може самоочиститись від такого величезного „результату виробництва“. Отже, у басейні Дністра розташовані три зі ста найбільших забруднювачів природного середовища України: Акціонерне товариство „Нафтопереробний комплекс Галичина“ (м. Дрогобич) (постійне потрапляння нафтопродуктів у р. Тисмениця), Роздільське ДГХП „Сірка“ (скидання стічних вод і нагромадження фосфогіпсу), і Стебницьке ДГХП „Полімінерал“ (накопичення високомінералізованих шахтних вод).

Активна людська діяльність спричинила появу у руслових екосистемах нехарактерних для природних вод хімічних елементів і сполук антропогенного походження (нафтопродуктів, солей важких металів, пестицидів тощо), які надходять до річкових русел від різних джерел різними шляхами. Існує постійна тенденція до збільшення забруднення поверхневих вод через відведення стоків від населених пунктів, господарських об’єктів та сільськогосподарських угідь. Так, у 2004 р. у річкові русла басейну Верхнього Дністра скинуто 89,41 млн мі стічних вод різного ступеня очищення. Забруднених стічних вод скинуто 14,12 млн мі (з яких 2,46 млн мі – без очищення і 11,66 млн мі – недостатньо очищених), тоді як 28,08 млн мі припадає на нормативно чисті без очищення і 47,21 млн мі – на нормативно очищені на очисних спорудах.

На відміну від природних змін стану гідросфери, її антропогенна трансформація відбувається надзвичайно динамічно. Так, перетворення річкових русел під впливом людської діяльності в останні десятки років, варто порівняти з аналогічними природними змінами, які сталися протягом багатьох тисяч років. Не обминули ці трансформаційні процеси й басейн р. Дністер, про що свідчать чисельні дослідження. Для покращання якості вод річкових русел басейну річки Дністер необхідно, головно, шляхом створення структури ефективного управління водокористуванням і водовідведенням, зменшити вплив антропогенних чинників, розробити оптимальні алгоритми роботи, забезпечити екологічно стійке функціонування водних об’єктів як складових навколишнього природного середовища зі збереженням відновної здатності екосистем, а також створити структуру механізмів екологічного регулювання використання водних об’єктів.

За компонентами сольового складу середні рівні показників не перевищували ГДК, однак по окремих пунктах спостерігалися збільшені концентрації. Максимальні рівні відзначені: за вмістом хлоридів (1,2 ГДКрг, 1,1 ГДКгп 7 категорія для прісних вод) і сульфатів (1,3 ГДКрг, нижче ГДКгп, 4 категорія для прісних вод) у р. Сівка, с. Войничів, Івано-Франківської обл., район впливу стоків Калуського п/вузла, а за вмістом магнію (1,4 ГДКрг,