Дафнії – важлива складова прісноводного зоопланктону. Вони служать джерелом їжі молоді риб і виконують активну роль в процесах самоочищення водойм. Рачки виду Daphnia magna мають більш крупні розміри, легко культивуються в лабораторних умовах і тому їм надають перевагу дослідники.

Забарвлення сірувато-жовте чи червоне. Довжина самки 2.2 – 6.0, самця

2.0 – 2.2 мм.

Самка: Стулки овальні, широкі, з добре розвиненим спинним і латеральним килями і короткою хвостовою голкою, біля основи якої, нижній край утворює вип’ячення. Спинний киль, нижній край стулок і хвостова голка покриті щетинками. Голова низька, з 4 килями – спинним, латеральним, і двома короткими проміжними. Рострум витягнутий, округлений, іноді з шипиками на кінці. Око знаходиться близько до краю голови. Передні антени знаходяться близько до кінця рострума. Членики задніх гілок густо покриті щетинками, внутрішній край гілки – довшими волосками. Абдоміальні вирости добре розвинені, у них довший верхній покритий короткими волосками, інші густо опушені. Хвостові щетинки короткі. Постабдомен сильно витягнутий, з двома виїмками на верхньому краю – невеликий проксимальний і досить глибокою дистальною. Кігтики крупні, покриті щетинками, більш довгі у проксимальній частині.

Самець: Хвостова голка дуже коротка. Черевний край стулок з переду витягнутий і густо опушений. Голова низька, з тупим рострумом. Око велике. З абдоміальних виростів розвинені тільки нижні. Дистальна частина постабдомена видовжена і покрита щетинками.

Для встановлення гранчно допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин у воді водойм проф. Строганов запропонував метод з використання Daphnia magna Straus в якості єдиного біоіндикатора. Метод пропонує контроль над такими основними показниками життєдіяльності рачків, виживання та плодючість в ході 30-добового токсикологічного досліду. Гідробіонти реагують на дію цілого комплексу речовин, що містяться у воді. Нерідко токсичність обумовлена присутністю речовин в низьких концентраціях і їх неможливо ідентифікувати через недостатню чутливість або відсутність аналітичного методу.

Довгий час досліджуючи токсичність окремих речовин та стічних вод різних галузей промисловості на одноклітинних зелених водоростях, черевоногих молюсках , рибах – акваріумних та з водойм, а також дафніях вчені переконалися у великій перспективності використання в цих роботах саме Daphnia magna Straus. В 30-добових дослідах вони є найбільш чутливими, тому в ряді випадків їх чутливість була вище інших організмів на декілька порядків. Daphnia magna дуже чутлива до багатьох токсичних речовин органічного і мінерального походження. Простота умов культивування рачків, можливість в короткий термін в будь-яку пору року отримати масову їх кількість, свідчить про переваги використання цих тварин в якості біологічно чутливих індикаторів.

Daphnia magna використовується як тест-об’єкт у водно-токсикологічних дослідженнях більше 65 років, але має ряд недоліків:

1. D. magna – організм середньої чутливості до токсикантів, набагато

поступається у цьому відношенні деяким іншим видам гіллястовусих ракоподібних, інфузоріям, коловраткам та іншим безхребетним тваринам; це типовий представник малих водойм з високим рівнем органічного забруднення (близьким до -мезасапробності), добре пристосованим до органічного забруднення, а відповідно, і до органічних токсикантів

2. D. magna – вид мало поширений у екосистемах нашого регіону.

Її не вказують авторитетні дослідники Дніпра, як Я. Я. Цееб та Н. Цимбалевська . Переважаючими видами у річках України є D. cucullata та D. hyalina. У Дунаї, в межах України, D. magna – найбідніший за чисельністю вид.

3. Серед гіллястовусих рачків існує велика видоспецефічність відповіді

на один і той самий тосикант. Це переконливо показано в роботах, виконаних на різних представниках Cladocera.

У зв’язку з високою економічною ефективнітю хімічних засобів захисту рослин щорічно збільшується їх виробництво. Різними шляхами ці сполуки потрапляють у водні екосистеми. Поведінка петицидів у водному середовищі в залежності від різного поєднання біотичних та абіотичних факторів може бути різною. І.В. Помазовською та Е.В. Флінком було проведено експериментальне дослідження впливу на гідробіонтів хімічних сполук в умовах різного біогенного навантаження. Було проведено експериментальне дослідження впливу пестициду “Семерону” на лабораторну культуру Daphnia magna Straus в співвідношенні з добавками в досліджуване середовище азоту та фосфору. Вивчали також вплив мінерального фосфору та нітратного азоту, як самостійних факторів дії. Пестецид “Семерон” внаслідок високої стійкості у зовнішньому середовищі може бути небезпечним, так, як із змивом з полів потрапляє у водойми і зберігає свою активність 14 місяців. В результаті проведеного аналізу виявилось, що “Семерон” летально впливає на дафній при концентрації 10 мг/л і вище. В більш низьких концентраціях пригнічення виживання дафній спостерігалось в першому і другому поколінні. Зупинка розвитку молоді спостерігалась при концентрації 1,0 мг/л. Фосфор в концентрації 10,0-0,005 мг/л не впливає на виживання рачків, але пригнічує їх плодючість і призводить до появи ефіппіумів. “Семерон” в поєднанні з фосфором викликає загибель рачків. Азот в концентраціях 10,0-1,0-0,5 мг/л змінює показники виживання дафній, але викликає стимуляцію плодючості і появу мертвої молоді. При сумісній дії азоту і “Семерону” спостерігалось зниження життєдіяльності організмів .

Основну роль в забрудненні водних екосистем відіграють важкі метали. Основними джерелами забруднення водойм важкими металами є: промислові відходи, природня ерозія, стоки з грунтів, стічні води, промислові та побутові стоки, застосування пестицидів. Акумуляція важких металів у водних екосистемах здійснює негативний вплив не тільки на окремі організми і їх популяції, а і на біопродукційні процеси у водному середовищі в цілому. Оскільки стан металів в природних водах в значній ступені визначає їх біологічну активність, ступінь токсичності важких металів залежить не тільки від їх концентрації, але і від їх