Перед тестуванням цибулини ретельно очищають від лусочок і розміщують на верхньому кінці дослідних посудин, які заповнені досліджуваними зразками води так, щоб денце торкалося рідини в посудині. Тест на цибулі виконується за умов нормальної кімнатної температурі (близько 20°С) і захищеності від прямого сонячного світла. Облік росту проводиться за період 48-72 год.

Але оскільки різниця між дослідними і контрольними корінцями краще виявляється пізніше цих періодів, тому рекомендується більш тривалий період. За результатами наших досліджень тестування достатньо проводити до 96 год.

Як середовище для росту контрольних зразків цибулі найзручніше використовувати водопровідну воду високої якості з рН біля 7 і вмістом кальцію і магнію в сумі приблизно 50-70мг/дмі, без будь-яких залишків токсичних іонів. Шкідливого впливу заліза можна уникнути, спустивши воду протягом декількох хвилин перед тим, як наповнити нею пробірки.

Згідно вимог Всесвітньої організації охорони здоров’я (1971), “найбільш високий допустимий рівень” іонів Cu в питній воді для людини складає 0,05мг/дмі і це узгоджується з результатами тестування на цибулі, оскільки ріст корінців гальмується при концентрації Cu вище 0,05мг/л.

Часто приблизно 20% цибулин, можуть пошкоджуватись і погано рости з різних причин. При рості кінчики корінців внаслідок різних впливів можуть приймати форму крюків, спіралей або пухлин. Такі спостереження дають інформацію щодо специфічності впливу окремих хімічних компонентів досліджуваних зразків води.

Токсичність речовин або зразків визначають за інгібуванням росту корінців цибулі у порівнянні з контролем. Ступінь токсичності досліджуваних зразків води оцінюють вимірюванням довжини кожного корінця із загальної кількості корінців. Відкидають особливо короткі або довгі корінці і розраховують середній показник довжини коренів цибулин для кожного варіанта.

Накреслити криву росту коренів для кожного варіанта. Середню довжину коренів відкладають по осі ординат, а вздовж осі абсцис зазначають доби експерименту. Можна також зобразити результати у вигляді стовпчастих гістограм у відсотках від контролю.

Результати експерименту бажано сфотографувати. Для цього беруть по одній найбільш репрезентативній цибулині з кожного варіанта. Розрізають їх навпіл. Половинки цибулинок ставлять зрізаним боком на фотопапір і фотографують. Підписують номери варіантів та відповідні місця збору.

2. 4. Біотестування стану річкової води за морфологічними показниками Lemna minor L

Ряска мала (Lеmnа minor L.) належить до родини ряскових (Lemnaceae) – представник плаваючих рослин, які втратили зв'язок із дном і перейшли в ході еволюції із суші у воду (рис.2.2).

Рис.2.2. Ряска мала (Lemna minor. L.)

Рослина вільно плаває на поверхні води і зв'язана з двома середовищами - водним і повітряним. Ряска тінелюбива, стійка до низьких температур. Її поширення обмежене прісноводними слабопроточними ділянками водойм із рН від 6,2 до 7,5. На солонуватих водах ряска мала росте повільно, не переносить кислого і лужного середовища, тому відсутня у пустельних і напівпустельних озерах із засоленістю більше 2-2,5 г/л, немає її й у мутних замулених водоймах.

Ряска мала складається з опукло-яйцеподібної пластинки довжиною 2-5 мм, шириною 2-3 мм, по обох сторонах якої розташовуються пазушні кишені. Більшість авторів приймають пластинку за сте-бло, лиски ж у ряски відсутні. У літературі зустрічається різна назва пластинок: листок, щиток, лопать.

Відомо, що лопать у ряски своєю верхньою поверхнею, що має продихи, стикається з повітряним середовищем, а нижньою - з водною. Верхня поверхня, а також краї лопатей не змочуються водою, вода скочується з них, як з воску чи з поверхні, покритої олією; нижня поверхня лопаті, що плаває на поверхні за рахунок присутності повітряних порожнин, містить корінець, що у вигляді тонкого тяжа довжиною 20-70 мм опускається вертикально вниз. Довгий час вважали, що корені у ряски утримують її положення на поверхні водойми і додають стійкої рівноваги цим рослинам. Однак звернули увагу на те, що корені приймають і проводять воду і розчинені у ній речовини. Живлення здійснюється всією поверхнею.

У водоймах ряска плаває здебільшого не поодинці, а у вигляді груп (колоній), що утворюються в результаті вегетативного розмноження і складають популяцію рясок. Вегетативне розмноження проходить по типу брунькування і здійснюється таким чином. Ранньою весною у рослин, які перезимували розвиваються повітряні порожнини, рослини піднімаються на поверхню і вегетують завдяки запасному поживному матеріалу (крохмалю). При цьому в бічних виїмках, так званих пазушних кишенях, материнських рослин виростають дочірні лопаті, що залишаються якийсь час приєднані до материнської рослини, і виходить цілий ланцюг з декількох поколінь - колонія. Пізніше вони відокремлюються від рослини і починають самостійно існувати, тривалість життя особи 1-2 місяця. Розмноження ряски малої відбувається з великою швидкістю і продуктивністю при температурі води 24-35 °С.

Рис.3.4. Ряска мала (в період цвітіння)

У ряски малої відомий також статевий спосіб розмноження. Рослини однодомні, на одному екземплярі знаходяться і тичинкові і маточкові, квіти. Довгий час вважали, що цвітуть вони дуже рідко. Однак спостереження проведені в природі довели, що ряскові цвітуть щорічно, період цвітіння – червень – серпень.

Восени в рослин ряски відбуваються деякі зміни. Стебла, що утворюються в цей час, називаються туринами, значно відрізняються від вегетуючих, мають ниркоподібну форму. Вони являють собою округлі диски темно-бурого кольору з діаметром 2-3 мм, у них відсутні повітряні порожнини й у достатку утвориться крохмаль, завдяки якому рослини стають важче води і, відокремивши від материнського, опускаються на дно. У ряски характерно, поява темного забарвлення і збільшення товщини стебел. Ці стебла морозо-стійкі: вмерзаючись в лід протягом січня - лютого, вони після танення крижаного покриву здатні до вегетативного розмноження. Важливим фактором для