визначення поняття договору, під яким розуміють домовленість сторін, спрямовану на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків [11]. Договірні зобов’язання індивідуалізовані і не викликають наслідків для сторонніх фізичних та юридичних сторін. Договір виступає практичним інструментом децентралізованого, диспозитивного методу правового регулювання, при якому акцент робиться на рівність суб’єктів права, а ключовим моментом є їх домовленість. Не випадково французький соціолог А. Рулльє ще в 19 столітті висловив ідею стосовно перспектив розвитку цивільного права і сказав, що коли-небудь договору буде присвячено всі статті в кодексах від першої до останньої [12, с. 150]. В. В. Вітрянський справедливо підкреслював, що практично весь зміст Цивільного кодексу вирішує завдання договірного регулювання [13, с. 99-100].
Ще в 19 ст. німецькі юристи К. Бергб і Г. Трипел виділяли два основні типи договорів: договір-домовленість і нормативний договір, відмінність між якими проводилася по трьом критеріям: ціль, мотиви сторін і результати договору. Для договору-домовленості характерна індивідуалізація цілей, а їх наслідком є конкретні правовідносини. В той час як для нормативного договору характерним є узагальнення цілей і мотивів і як наслідок створюється так звана норма [14]. Коли ми говоримо про договори у сфері природокористування, то маємо на увазі саме договори-домовленості. Перелік договорів, яким би він не був не може бути вичерпним, оскільки зі зміною майнового обороту з’являються нові обов’язки і потреба у їх новому регулювання.
Майнові відносини, які виникають з природоресурсних договорів носять переважно цивільно-правовий характер. Тому ці договори в більшості можна вважати різновидами цивільних договорів, а норми цивільного законодавства, які містяться в пиродоресурсному законодавстві - спеціальними по відношенню до цивільно-правових норм і пріоритетними при використанні [14]. Для того, щоб визначити, які ж види договірних конструцій закріплені в сучасному природноресурсовому праві, необхідно, насамперед, обмежити категорію договорів їх предметом. У випадку з договорами у сфері природокористування предметом будуть відносини, пов’язані з використання природних ресурсів. Якщо аналізувати російські дисертаційні дослідження, то можна побачити, що всі договірні зобов’язання у сфері природокористування розглядаються дуже широко. Йдеться, зокрема, про те, що до договорів користування природними ресурсами відносять і так звані адміністративно-правові договори, до яких у свою чергу відносяться договори, що укладаються суб’єктами федерації і центром; договори між країнами СНД з питань управління тощо [10]. Розширюється цивільно-правове договірне регулювання, зокрема виділяють договори по наданні екологічних послуг (договір екологічного страхування, договір на проведення екологічної експертизи тощо). Таким чином, договірні відносини у сфері приодокористування поділяються на три види: ті, які виникають з адміністративно-правових договорів; ті, які виникають на основі ліцензії; ті, які випливають з цивільно-правових договорів [10].
На нашу думку, доцільнішою буде вузькопредметна класифікація природних ресурсів. Використання природних ресурсів здійснюється на договірній основі, яка в свою чергу може мати публічно-правовий та приватно-правовий характер. Так, аналізуючи законодавство України, можна виділити такі договірні конструкції: договір оренди земельної ділянки, передбачений Земельним кодексом України; договір оренди водного об’єкта (ст. 51 Водного кодексу України); угоди про розподіл продукції, які регулюються Законом України „Про угоди про розподіл продукції”; угоди про умови використання надр відповідно до Порядку надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2009 р.; договори у відносинах користування мисливськими угіддями, які визначаються в ЗУ «Про мисливське господарство та полювання».
Як бачимо більшість договорів у сфері природокористування становлять договори приватно-правового характеру, насамперед оренда. Такі особливості обумовлюють і специфіку правового режиму природних ресурсів - регулювання їх використання, відтворення та охорони забезпечується вимога-ми як публічного, так і приватного права, що дістає вияв у спеціальному еколого-правовому регулюванні правових засад природокористування [14]. Слід пам’ятати, що речові права встановлюються тільки на природні ресурси, а не на природне середовище, а тому важливим є правильне визначення в законі поняття «природні ресурси».
Отже, цивільно-правові договори у сфері природокористування є договорами на передачу об’єктів цивільних прав в тимчасове користування, причиною цього є те, що ці договори є цивільно-правовими, а об’єкти природоресурсного законодавства є об’єктами цивільного законодавства. Особливістю предмета даних договорів є нерухомий характер [14]. Поняття «природний ресурс» зустрічається досить часто, але однакового розуміння, на жаль, не має. Так, під природним ресурсом розуміють певну сукупність запасів природних речовин, природної енергії чи певну корисну властивість природного об’єкта, яка використовуються суспільством для задоволення своїх потреб [15, с. 87]. В той час як такі поняття як «об’єкт природи» і «природний компонент» є загальними і нейтральними по відношенні до людини, поняття «природний ресурс» визначає ту частину навколишнього середовища, яка використовується людиною і носить майновий характер. Саме тому, якщо йдеться про регулювання цивільним правом відносин, які стосуються природних благ, то ми використовуємо термін «природні ресурси».
Розглядаючи природні ресурси як об’єкти цивільних прав ми виділяємо ряд ознак, серед яких - можливість задовільняти матеріальні і нематеріальні потреби суб’єктів цивільних відносин. Більше того, саме природні ресурси були історично першими об’єктами цивільних правовідносин. Другою характеристикою об’єктів цивільних правовідносин є їх дискретний характер, тобто кількісна і якісна відокремленість один від одного. Є чимало думок з цього приводу по відношенню до природних ресурсів, однак, на нашу думку, що природні ресурси все ж володіють ознакою дискретності, адже майже всі з них є об’єктами кадастрового обліку. Даний факт є досить переконливим, оскільки ведення кадастрів неможливе без кількісного і якісного відокремлення природних ресурсів один від одного і від інших