Стаття 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" вказує на те, що ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь, якими є спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь [97]. Для легального користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства необхідним є оформлення відповідних документів. Окрім того умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання і користувачами мисливських угідь. Відносини ж між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь теж регулюються відповідними договорами. Таким чином, ми стикаємося з випадком так званого подвійного договірного регулювання сфери використання мисливських угідь: з одного боку має місце договір, який укладається між суб’єктом владних повноважень і потенційним користувачем, а інший рівень регулювання представлений цивільно-правовим договором між власником і користувачем.

Форма першого договору встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища. Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років площею не менше 3 тисяч гектарів, але не більше ніж 35 відсотків від загальної площі мисливських угідь Автономної Республіки Крим, області та м. Севастополя. Користування мисливськими угіддями є платним. Розмір та порядок внесення плати визначаються у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться ці угіддя залежно від місцезнаходження, природної якості цих угідь та інших факторів.

Стаття 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" визначає порядок передачі у користування мисливських угідь. Так, мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та
Севастопольською міськими державними адміністраціями, територіальними органами спеціально уповноваженого центрального
органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного
середовища, а також власниками або користувачами земельних
ділянок. Переважне право на користування мисливськими угіддями мають:
- власники та постійні користувачі земельних ділянок;

- користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями.

Якщо проаналізувати статистику оформлення користування мисливськими угіддями, то всього площа мисливських угідь в Україні – 46,9 млн гектарів, із них 34,8 млн га (73,7%) надано в користування УТМР – Українському товариству мисливців та рибалок; 6,5 млн га (13,7%) – підприємствам Держкомлісгоспу; 0,9 млн га (1,8%) – Товариству військових мисливців та рибалок (ТВМР), а 5,1 млн га (10,8%) отримали інші користувачі, яких більш ніж дев’ять десятків. Збільшується площа угідь, що передаються в користування мисливським клубам і організаціям [99]. Станом на 2007 р. мисливські угіддя Івано-Франківської області (загальна площа 968,7 тис.га) рішеннями Івано-Франківської обласної ради надані в користування терміном на 15 років 34-м мисливським господарствам. Є три групи користувачів мисливських угідь: 16 держлісгоспів (за ними закріплено 430,3 тис.га або 44% усіх мисливських угідь області), 8 мисливських господарств обласної організації УТМР (закріплено 416,9 тис.га або 43%), та 10 господарств інших форм власності (закріплено 121,5 тис.га або 13%) [100, с. 23].

Відповідно до типового договору  про умови ведення мисливського господарства сторонами договору є обласне управління лісового господарства, державне лісогосподарське об'єднання - з одного боку та користувач мисливських угідь – з іншого. Предметом договору є мисливські угіддя для ведення мисливського господарства відповідної визначеної площі з конкретизацією поділу на категорії: лісові, польові, водно-болотні тощо. До договору в обов’язковому порядку додається карта-схема угідь і опис їх меж. Договір містить перелічення чисельності мисливських тварин станом на момент укладення договору.

Предметом договору є права та обов'язки сторін. Користувач, зокрема, має право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, зводити у мисливських угіддях необхідні будівлі і біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати
захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші
заходи, пов'язані з веденням мисливського господарства, які не
суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів
земельних ділянок. Проте закріплення цього права викликає дискусію з приводу того, чи не являтимуться такі дії в комплексі з відповідною документацією і договором своєрідною приватизацією ділянок лісових угідь. Відповідно до угоди на користувача покладається обов’язок по використанні мисливських угідь відповідно  до умов їх надання у користування та за призначенням; веденні мисливського господарства на закріплених за  ним мисливських угіддях  з дотриманням вимог законодавства України; забезпеченні мисливського впорядкування угідь у визначені терміни; раціональному використанні державного мисливського фонду, недопущення погіршення екологічного стану середовища перебування мисливських тварин внаслідок власної діяльності тощо.

На відміну від угоди про умови використання