сторін, спрямовану на використання кількох видів природних об’єктів в межах визначеної території. Обов’язковими вимогами при укладанні такого договору має бути наявність всіх необхідних ліцензій і дозволів на здійснення певної діяльності. Договір на комплексне природокористування повинен встановлювати умови та порядок використання природних об’єктів з урахування екологічних вимог. В ньому мають бути передбачені обов’язки природокористувача забезпечувати екологічну безпеку, дотримуватися гранично допустимих рівнів навантаження на природне середовище і лімітів природокористування. В договорі мають закріплюватися розмір плати за користування об’єктом і за забруднення навколишнього природного середовища, порядок внесення такої плати, обсяг і строки здійснення природоохоронних заходів тощо. Підставою для укладення договору на комплексне природокористування є ліцензія. В ліцензії вказується вид діяльності, екологічні вимоги до неї, граничні обсяги використання ПРР або граничні навантаження на рекреаційні ландшафти.
Заслуговує на увагу практика надання ліцензій на право користування природними ресурсами на основі проведення конкурсів і аукціонів. Конкурсна система забезпечує передачу ліцензії учаснику, який повністю відповідає умовам конкурсу і запропонував найпривабливіші з економічної точки зору та екологобезпечні рішення.
Предметом договору на комплексне природокористування є умови здійснення конретної діяльності, пов’язаної з впливом на наволишнє середовище. Історія уладання договорів на комплексне природокористування свідчить про те, що в більшості вони дублюють договори на користування одним об’єтом. Законодавством і практикою ще не вирішені питання, пов’язані з тим, чи можуть договори на комплексне природокористування існувати одночасно із договорами на використання конкректних природних ресурсів і чи введення такого виду договорів не потягне за собою ще більше ускладнення процедури отримання ліцензії. Ми вважаємо, що подальший розвиток цих договорів, їх детальне наукове опрацювання і практичне застосування будуть мати виключно позитивний вплив на сферу природокористування.
У сфері використання рекреаційного потенціалу країни договори на комплексне використання природного ресурсу є найбільш перспективною та адекватною ринковим умовам формою взаємовідносин, що в найбільшій мірі відповідає специфіці рекреаційного природокористування. У такому договорі відображаються не лише умови спеціального використання природного ресурсу, він дозволяє проводити обґрунтовану екологічну політику. Ресурс передається у використання лише тоді, коли здійснені розрахунки екологічно допустимих норм їх використання, так звані ліміти [114].
Кожен об’єкт природокористування повинен бути паспортизованим. У паспорті відображають: кількісні параметри (розташування, обсяги природного ресурсу та площа, рекреаційна місткість, наявність транспортної інфраструктури тощо); все різноманіття характеристик і властивостей ресурсу (види, їх цінність, атрактивність, різноманітність, унікальність чи рідкісність, кліматичні умови, екологічна ситуація, сезонність, можливі види рекреаційних занять тощо); зміни, які там відбулися; обґрунтування економічної оцінки та орієнтовної ринкової ціни цих об’єктів. Такий організаційних механізм є логічним, унеможливлює зловживання використовуваними природним ресурсом. Процедура отримання всіх необхідних документів повинна бути простою і швидкою. Пакет документів є основою для укладання договорів купівлі-продажу, оренди тощо.
Таким чином, можна визначити, що існуюче в Україні чинне екологічне законодавство має певні недоліки і його удосконалення є об’єктивним процесом, передумовами якого повинні виступати істотні зміни у використанні природно-ресурсного потенціалу. Державне регулювання комплексного природокористування повинне базуватися на застосуванні певних інструментів, до яких належать засоби впливу на соціо-еколого-економічні складові. Комплексний підхід до використання природних ресурсів може розкрити нові закономірності та механізми активного відображення взаємозв’язку економіки, екології і соціальної складової, питання їх взаємодії, а також вивчити перспективні проблеми, пов’язані з подальшим природокористуванням [113, с. 31].
Більшість країн з розвинутою ринковою економікою два десятиліття тому перейшли від галузевого до комплексного регулювання охорони природи. Нове концептуальне відношення до керування природокористуванням було закріплено рамковими законами про охорону навколишнього середовища, що були прийняті Японією – у 1967 р., Швецією – у 1969 р., США – у 1970 р., Великобританією – у 1974 р., Францією – у 1976 р. Слідом за прийняттям законодавчих актів про охорону довкілля, а в деяких країнах і до їхнього прийняття, почали діяти закони про охорону вод і повітря, про контроль за відходами і про екологічну експертизу.
Не тільки на заході, але й у Росії визнається, що економічні методи регулювання охорони навколишнього середовища більш перспективні й актуальні, ніж адміністративно-правові, оскільки вони спрямовані на стимулювання природоохоронної діяльності і формують таке поводження підприємців, у результаті якого досягаються стабілізація чи поліпшення стану довкілля. Одним з головних факторів реалізації природно-ресурсної політики Росії є економічний механізм природокористування, що містить у собі: облік і соціально-економічна оцінка природних ресурсів, платежі (податки) за право користування природними ресурсами (рентні платежі), стимулювання раціонального природокористування, фінансове забезпечення робіт з охорони і
відтворення природних ресурсів, здійснення інвестиційної політики. Найважливішим компонентом економічного механізму природокористування є платежі за користування природними ресурсами і забруднення навколишнього середовища. Чинним законодавством сформована правова основа для встановлення плати за користування надрами, лісами, водою, землею й іншими видами природних ресурсів на основі рентного підходу, як це визначено для надр чи фіксованих платежів. Платежі, що надходять, розподіляються між федеральним бюджетом і бюджетом суб'єкта Федерації в пропорціях, встановлених природно-ресурсними законами. Екологічні механізми регулювання здійснюються прийнятою системою платежів і лімітів на природокористування, а також за допомогою податкової політики. Основними елементами цієї системи стали договори і ліцензії на комплексне природокористування (у них встановлюються припустимі обсяги викидів, плани природоохоронних заходів, нормативи і порядок розрахунку і внесення платежів за забруднення навколишнього середовища) [115, с. 175-177].
Якщо ж аналізувати стан природокористування поресурсно, то практика свідчить, що необхідність подолання еколого-економічної кризи в Україні та зменшення її негативних наслідків активізують процес переходу від споживацької моделі екстенсивного природокористування до моделі