Сфера водокористування в Украні теж потребує удосконалення правового регулювання. В більшості економічно розвинених країн досить розповсюджена система ліцензування водокористування (Великобританії, Франції, Німеччини та ін.) і купівлі-продажу прав користування водними ресурсами (США, Канаді, Мексиці). З метою захисту довкілля велика кількість ліцензій, що видаються на водозабір із водних джерел, значно обмежують водозабір у маловодні ріки або дозволяють спеціальне водокористування тільки зимою, коли обсяг природних водних ресурсів зростає.

Щодо платежів за використання і забруднення водних ресурсів, то вони є ефективним економічним інструментом управління водокористуванням практично в усіх країнах світу, проте мають специфічні особливості, які варто розглянути більш детально [116, с. 80]. Промислово розвинені країни мають гнучку, договірну систему економічних взаємовідносин водогосподарських організацій з водокористувачами, яка характеризується щорічним переглядом і встановленням цін, пов'язаних із конкретними змінами господарської, екологічної та економічної ситуації. Як правило, доходи від експлуатації водних відносин вилучаються через систему податків, орієнтованих на відбирання ренти у водокористувача, або перерозподіляються на основі договорів про розділ продукції.

Загалом для всіх країн, які використовують економічний механізм у сфері

водних правовідносин, існує загальне правило: розроблені тарифи на водокористування діють лише в межах виділених лімітів водокористування. При перевищенні цих лімітів накладається штраф. Штрафні ставки в цілому перевищують діючі ціни на воду: наприклад, в Угорщині – у два, Болгарії – у

п’ять разів. В Україні з 1982 р. існує плата за воду для промислового використання. Проте ці тарифи не покривають затрати на водопідготовку та водоподачу [76].

У країнах Західної Європи стягуються платежі за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти. Так, у Нідерландах та Німеччині податок за забруднення поверхневих вод, введений 1969 р., застосовується до забруднення так званих державних вод (державний податок), а також недержавних (місцевий податок). Крім того, податок стягується як контрибуція

(прямо або опосередковано) для функціонування суспільних очисних споруд. Ставка податку визначається залежно від кількості і природи забруднюючих або шкідливих речовин, а також способу їх скидання

Ураховуючи фіскальних характер платежів за використання та забруднення водних ресурсів, у більшості європейських держав проведена екологічна реструктуризація податкової системи, а саме зміна пропорцій і підвищення частки податків природоексплуатуючого сектору економіки в загальній їх сумі. Такий захід сприяє адекватному відображенню ролі величезного природного потенціалу в національній економіці і більш раціональному використанню природних ресурсів та вилученню природної ренти на користь суспільству. Як свідчить досвід багатьох країн, механізми вилучення податків за використання водних ресурсів досить різноманітні. З урахуванням специфічних особливостей нашої держави, в Україні можуть застосовуватися різноманітні елементи зарубіжних податкових систем.

Важливим інструментом подолання глобальних екологічних загроз, що нависли над земною цивілізацією, є ефективна лісова політика, спрямована на зміцнення стійкості лісових екосистем, вирішення актуальних економічних, екологічних і соціальних проблем природокористування. Лісова політика має бути спрямована на посилення стимулювання сталого лісокористування. Досягти цього можна лише тоді, коли вона буде опиратися на мережу правил, які ми назвали принципами економічного стимулювання сталого лісокористування. Принципи економічного стимулювання сталого лісокористування – це ідеальна модель економічних відносин у галузі лісокористування, яку цілковито не втілено в життя в жодній країні світу, ле до якої необхідно намагатися наближатися [117, с. 35].

В Україні хибна практика планування екстенсивного лісокористування призвела до значного виснаження лісів. З урахуванням зазначених обставин в Україні формується лісове законодавство, основними завданнями якого є, зокрема, збереження якісного стану лісів, забезпечення раціонального використання лісових ресурсів. Проте на сьогодні це законодавство певною мірою застаріло, потребує приведення у відповідність із сучасними потребами практики, узгодження з актами законодавства, що регулюють цивільні, земельні та інші суспільні відносини. Особливого значення набуває забезпечення ефективного еколого-правового регулювання лісокористування.

Правове забезпечення надання власником загального дозволу (стаття 333 Цивільного кодексу України) на користування лісовими ресурсами у межах земельної ділянки, що йому належить потребує вдосконалення. На законодавчому рівні слід закріпити, що загальний дозвіл власника на користування лісовими ресурсами слід вважати наданим, якщо власником не встановлено окремих обмежень щодо загального лісокористування. При цьому на власника лісу має бути покладено обов’язок щодо інформування населення через засоби масової інформації чи у інший спосіб (зокрема, у вигляді спеціальних знаків, табличок з інформацією про відповідні обмеження, що встановлюються на кордоні лісу) про встановлені обмеження на лісокористування. Біль-шість суспільних відносин, пов’язаних з лісами, регулюються адміністративно-правовим методом, проте існує тенденція до значного розширення сфери цивільно-правового регулювання.

Слід запровадити систему заходів із роздержавлення частини лісів і земель, призначених до заліснення, яка повинна охопити відкритий продаж на конкурсних засадах частини лісових масивів, які мають експлуатаційне значення, а також пов’язаного з ними майна; безоплатне передання частини лісів із державної до комунальної власності (колишні колгоспні ліси, лісопарки, міські ліси, в тому числі й за межами населених пунктів); безоплатне передання окремих лісових земель приватним і комунальним суб’єктам для неприбуткового використання (природоохоронної діяльності, охорони історико-культурних пам’яток тощо) з одночасним укладенням договорів охоронних зобов’язань тощо.

Необхідною умовою ефективного розвитку оренди землі є відповідне нормативно-правове забезпечення. З прийняттям Верховною Радою України нової редакції Земельного кодексу (2001р.) та внесенням змін і доповнень до Закону України “Про оренду землі” створено правове поле для подальшого розвитку орендних земельних відносин. Однак ринкове середовище вимагає формування відповідного економічного механізму регулювання орендних земельних відносин. Потребують подальшого дослідження