Окрім таких ознак як корисність і дискретність об’єктам цивільного обороту притаманниа така ознака як системність, коли об’єкт перебуває в системному зв’язку з іншими об’єктами цивільних правовідносин. Внутрішня системність природних ресурсів не викликає ніякого сумніву, адже природа є, напевне, найскладнішою з усіх систем. Щодо зв’язку природних ресурсів з іншими об’єктами цивільних прав, то можна впевнено сказати, що в кінцевому рахунку більшість цивільних відносин виникають саме з приводу навколишнього середовища або ж пов’язані з тими відносинами, які виникають з приводу навколишнього середовища. Разом з тим природні ресурси як об'єкти правовідносин становлять особливу категорію, що і обумовлює специфічність їх правового режиму. Перш за все, природні ресурси виконують життєзабезпечувальні (вітальні) функції - фізіологічне існування людини унеможливлюється за відсутності будь-якого природного ресурсу (у зв'язку з цим більшість природних ре-сурсів у глобальному контексті розглядаються з точки зору міжнародно-правової концепції "загальної спадщини людства"); по-друге, фактичне панування людини над природним ресурсом як форма реалізації прав володільця є відносною; по-третє, щодо природного ре-сурсу вартісна його оцінка як матеріального об'єкта носить синкретичний, конкретно істо-ричний характер [20, 86-88].

На нашу думку, можна виділити такі особливості договорів у сфері природокористування:

1. За таким критерієм, як предмет договору, договори у сфері природокористування є договорами, предметом яких є особливого характеру об’єкти – природні ресурси: земельні ділянки, ділянки надр, відокремлені водні об’єкти, ліси, багатолітні насадження тощо.

2. Беручи до уваги наступний системоутворюючий критерій – суб’єктний склад договорів, можна виділити наявність обов’язкового суб’єкта в природоресурсних договорах – держави в особі уповноваженого органу державної влади. Це пов’язано з тим, що природокористування є сферою публічного інтересу і цей публічний елемент впливає на характер і зміст договорів у цій сфері.

3. Оплатний характер природоресурсних договорів. За загальним принципом цивільне законодавство регулює переважно відплатні майнові відносини. І договори в природокористуванні мають оплатний характер.

4. Природоохоронний характер змісту, зобов’язань сторін. Ця особливість випливає їз специфіки об’єкта договору, якими є природні ресурси як особливо охоронювані об’єкти.

На думку Кобецької Н. Р. природноресурсові договори виступають формою регулювання відносин використання природних ресурсів, в яких поєднані приватні і публічні елементи, зумовлені необхідністю захисту публічних екологічних інтересів, а також норм різної галузевої приналежності на основі природноресурсової специфіки, визначеної нормами екологічного, зокрема, природноресурсового права [26, с. 272]. Непослідовність різновидів договорів у сфері природокористуваня пояснюється тим, що напротязі тривалого часу цивілістика і наука екологічного права не було взаємопроникними. Зараз відбувається активне проникнення цивільно-правового регулювання у сферу природокористування, що зумовлено закріпленням принципу субсидіарного використання цивільного законодавства.

Особливою договірною формою регулювання відносин природокористування виступає оренда. Зокрема, можна виокремити в залежності від виду ресусрів [17, с. 224-226]:

- договір оренди землі, який регулюється ЗУ «Про оренду землі», Земельним кодексом України та Цивільним кодексом України;

- договір довгострокового тимчасового користування лісами, передбачений ст.14 Лісового кодексу України (фактично він відповідає ознакам договору оренди, хоч так і не названий);

- договір оренди водного об’єкта, закріплений ст.51 Водного кодексу України;

- договірні зобов’язання у галузі ведення мисливського господарства, які регулюються ст.21 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання»: також містять елементи договору оренди.

Щодо надрокористування, то побутує думка, що договори у сфері користування надрами треба розділити на дві групи: на «самостійні», які надають право користуватися надрами та «допоміжні» або сервісні, які такого права не забезпечують [18, с. 20]. Особливим видом договорів у відносинах надрокористування є угоди про розподіл продукції, які регулюються самостійним законом.

Аналізуючи різноманітні позиції, які стосуються договорів у сфері природокористування, слід зазначити, що існує проблема пошуку оптимального співідношення приватно- і публічно-правових начал в еколого-правовому регулювання природокористування.

Аклектичний характер договорів на природокористування пояснюється відсутністю концепції формування відповідних відносин. При регулюванні правового режиму вод, земель, лісів, надр необхідна обережність і поступовість при застосуванні цивільно-правових начал, адже поступова розробка екологічного законодавства породжує ряд серйозних проблем, пов’язаних з правомірністю включення в нього тих чи інших договірних елементів і елементів речового права; співвідношення меж їх взаємодії; використання цивільно-правових способів захисту екологічних прав тощо [21, с. 59-64].

1.2. Правова природа договорів в галузі використання природних ресурсів та їх особливості.

Застосування економічних методів у природокористуванні сприяє подальшому розширенню договірних моделей в даній сфері. Так, отримують все більшого поширення договори, пов’язані із зобов’язаннями по переходу права власності (договір купівлі-продажу), договори на передачу титулів володіння і користування (оренда), договори пов’язані із наданням екологічних послуг (екологічне страхування, екологічна експертиза). Вищеперелічені договори відмінні від типових цивільно-правових договорів з огляду на особливі цілі. Так, договір оренди природного ресурсу ставить за мету не тільки господарську експлуатацію ресурсу, а й виконання різноманітних природоохоронних заходів [10].

Правова природа договорів у сфері природокористування є достатньо неоднозначним поняттям і викликає чимало дискусій. Перш за все це викликано тим, що на думку деяких вчених, сфера природокористування і охорони навколишнього природного середовища знаходиться в сфері публічного інтересу, і держава, яка є в більшості випадків єдиним власником природних ресурсів, покликана виступати одночасно в двох іпостасях: як учасник цивільного обороту і як виразник соціальних інтересів. В силу цього застосування приватно-правових інструментів у сфері природоресурсного права в чистому вигляді неможливо через те, що дизпозитивні методи регулювання не можуть належним чином захистити інтереси суспільства в частині раціонального природокористування. В свою чергу і